Відлунням я до тебе промовляв
Ти шукала сліди, розтопити хотіла
Вогнем з-під брів на відстані спиняв
У затінку сади, не тверезіла - мліла
Так кликала мене, так називала милим
Казковими очима зазира під сонце
І відчувала неземне, у чорному із білим
Як птахом линув у твоє відчинене віконце
Над прірвою постала, полетіли крихти
Жагуче поривалася в тактильні потрясіння
Та жадібно ковтала, з привілеєм шляхти
У стеблах квітів пульсувало душ сплетіння
Останній крок за мною, відчувати ніжність
Торкатися прекрасного будь-як так грішно
Коли без тебе я з тобою, орхідеї сніжність
В обіймах загубитися без сорому неспішно