(по мотивам романа А.Иванова «Вечный зов»)
Жизнь челов́ека, как кост́ер недолгов́ечный...
Вот всп́ыхнул он во тьме Всел́енной в́ечной
и вот гор́ит он, и собо́ю Бе́здну освещ́ает,
но р́ано или п́оздно все ж кост́ер отполых́ает.
Исс́якнет жизнь и все закр́оет Мгла.
Сгор́ят дров́а – ост́анется зол́а,
а п́епел по земл́е разв́еет в́етер.
Веќами бы́ло так на бе́лом св́ете.
Костр́ище пораст́ет траво́ю молод́ой
и зашум́ят сад́ы зел́еною листв́ой.
Промч́ится м́ежду них, как бы́стрый конь,
Тот в́етер, что разж́ёг ж́изни оѓонь.
г. Белгород-Днестровский, 30.07.1981 г.
***
Житт́я людсьќе – баѓаття край дор́оги
в пітьм́і безм́ежній, д́якувати Бо́гу,
то ж́евріє тих́енько, то гор́ить, ́
а те собі – на Вс́есвіт весь пал́ає,
одн́ак над́овго дров не вистач́ає…
Зор́я зас́яє на одн́у лиш мить.
Воѓонь зат́ухне – все погл́ине Мла,
житт́я людсьќе за мить згор́ить дотл́а,
бо не суд́илось в́ічно так світ́ить.
Лиш п́опіл по степ́ах безкр́аїх,
пом́іж гаїв і аж до небокр́аю
розв́іє в́ітер…, він же не гор́ить.
А п́огар зарост́е зел́еною трав́ою,
розпр́авить кр́они сад, нем́овби сам собо́ю,
підн́іметься кол́осся золот́е.
І бу́де ба́вити їх той же в́ітер,
в́іками так бул́о на білім св́іті,
який житт́я роздм́ухав молод́е.
12.10.2015, Миколаїв
Чи думав, чи гадав я, молодий юнак, який тільки но закінчив університет, лежачі на госпітальному ліжку в Білгороді-Дністровському в один із липневих днів 1981 року, що через 34 оберти земної кулі навкруг Небесного Світила знову повернуся до цієї вічної теми - суті людського (читай свого) життя, і також лежачі на лікарняному ліжку своєї душі…
...так Ви поет зі стажем, Гедеоене! Украіський варіант ближчий моій душі...
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Та то так... Був у мене незначний період, як у Тараса, коли його побрили у солдати. Тільки у мене за власною волею і значно коротший. Та й у юних, дотого ж, є характерний недолік - частіше закохуватись... Дякую за коментар, мені - теж.