Хоть Бо́гом ты и стать гот́ов,
скаж́у тебе поэт-пов́еса –
спуст́ись на з́емлю с «небес́ов»
и не дразн́и люд́ей, не бе́сов!
(моя епіграма Валерію Вітер в звʻязку
з публікацією ним твору «Моё небо»)
Хильн́ув я зв́ечора добр́яче
й прил́іг тих́енько на тапч́ан.
Так розвезл́о, що чуть не пл́ачу,
нуд́ота, в голов́і дурм́ан.
Укр́ився ч́инно ч́истим н́ебом
та вмить тихенько задрімав,
і сниться – вже лечу до тебе,
бо я, нівроку, Бо́гом став!
Перевал́ив за грань реа́лій,
в груд́ях буя́є н́еба синь.
Тягн́у тобі буќет конв́алій,
бо не злеч́у у височ́інь.
Свят́им для м́ене ст́ало н́ебо,
не м́ожу д́ихати, пов́ір.
По сх́ідцях вв́ерх повз́у до т́ебе,
а п́адаю в безд́онний вир…
Та цей пол́он не ст́ане р́абством,
я мли півл́ітра ще всос́у
і не пот́ерплю святот́атства –
на др́узки ќумпол рознес́у!
Як «МіГ» пол́ину в с́ині д́алі
і ќаменем впад́у до ніг…,
але в вісн́і круч́у пед́алі
житт́я непр́ойдених дор́іг.
Все ж час з-за гр́ані поверн́утись,
зірв́ати м́арево з оч́ей,
проќинутися, схамен́утись…
і не «творить» таких речей!
06 листопада 2015, Миколаїв
* Ця пародія написана мною на твір Валерія Вітра «Моё небо»: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=618419
Я старався... 
а чи зрозуміє отой дєміург? 
