Володарко закоханого серця,
Скажи, у чому сила твоїх чар?
Як вбачив я очей твоїх озерця,
Звідтоді, мов живу серед примар.
Скажи ж мені, у чому твоя сила?
Не той я, щоб повірити в дива.
Але життя чомусь немов могила,
Коли не чую лагідні слова.
Володарко думок, душі моєї,
Навіщо розтривожила мій сон.
Я жив у світі радості своєї,
А що тепер, твій погляд – мій полон.
І що тепер, скажи, мені робити?
Ну як позбутись цих пекельних мук?
Чи зможу я навіки розлюбити
Усмішку веселкову, дотик рук.
Чи зможу я навік забути твої очі –
Ці дві краплини ночі, ці дві ясні зорі.
Якби збувались мрії, я б побажав охоче
Залишитись назавжди у весняній порі.
Та від криштальних мрій лишились тільки скельця.
Ні смуток, ані жаль душі не обмине.
Володарко закоханого серця,
Навіщо зчарувала ти мене.