Там, на дні твоїх очей,
Я залишив свою душу.
Їх вогонь мене пече,
Їх вогонь нестерпно мучить.
Там, в блакитній глибині,
Крізь примару насолоди,
У журбі похмурих днів
Гіркота безмежна бродить.
Як крихка кохання мить!
Рветься, наче цноти плевра.
І печаль уже бринить
По оголеному нерву.
Я дивлюся у твої
У твої блакитні очі,
А вони такі сумні
Й тихим болем кровоточать.
Ти стоїш в полоні дум
Й мовчки дивишся на мене,
Але бачиш той же сум
У очах моїх зелених.
Я б волів сказати «ні»,
Але все ж зізнатись мушу:
Це вони вогнем брехні
Розпалили твою душу.
Тих очей п'янкий дурман
Шепотів слова любові.
Ти повірила в обман,
А тепер палаєш болем.
Та і я пізнати зміг
Смак твоїх звабливих чарів.
А тепер стою в пітьмі
Над безоднею печалі.
П'ю із уст твоїх нектар,
Та чогось так гірко в роті -
Це ілюзій перегар
Неприборканої плоті.
В наших душах - біль і тьма,
І рубці від ран навколо.
Та любові там нема,
Та і не було ніколи...
Неймовірно! Але так гірко, аж серце щемить після прочитання і сльози на очі накочуються...сумно і боляче...тужливо...
Але дуже дуже красиво і правдиво))
J.D. відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
шо зробиш!.. знову повторю - c'est la vie!..
дякую...