В квітках заблукало телятко,
Острах в дитячих очах,
На луки попав «спросоннку»,
І подив в маляти і страх.
Мов сонечко - білі ромашки,
І неба блакить васильків,
Неначе попав він в казку,
Та вперше в житті без батьків.
Навкруг все купалось у квітах,
І в запахах прянних трав.
Вони пахли свіжістю літа,
І ще, незнайомих дібров.
Забув про сарай дерев’яний,
Про сірий замурзаний двір,
Глиняний дім, ще й горбатий,
Старий і гнилий старий хлів.
Телятко брикнуло ігриво,
По полю побігло кружком,
Корова спішила до сина,
Лизнула у лоб язиком.
И в тих почуттях телячих,
Любов обіймає весь світ,
Сприймання життя по дитячі,
Дитинства безмежний політ.