СКРИПКА СТРАДІВАРІ
У Дрезденськім музеї серед перлин буття,
Серед шедеврів вічних, обвітрених життям,
Стояла дивна скрипка - одна, серед ікон,
Не милувала око, мов впала в дивний сон.
Сіренька, непримітна, незграбна, мовчазна...-
Лиш підпис "Страдіварі" крізь стекла вирина.
Вона три віки грала, сміялась на сім нот,
Забравши в Паганіні всю душу, наче чорт.
Шість поколінь в Європі знавало її спів,
А потім взяв у руки її простий крадій.
Пізніш багатий бюргер колекцію збирав,
Й за гроші незліченні в ворів її придбав.
Сховав у підземеллі поміж своїх скарбів
В стеклянім саркофазі, бо грать на ній не вмів.
Лиш друзям мільярдерам її він показав,
Й перед двома коханками він нею хизував.
Вмираючи, все дітям у спадок залишив,
І тільки оцю скрипку музею заповів.
Можливо, чув благання скрипкових струн німих,
Щоб пальці музиканта торкалися до них.
Та де знайти такого, щоб вартий скрипки був?
Й чиновник під вітрину ту скрипку знов замкнув.
Сто літ стоїть, сумує, ніхто на ній не гра,
Увагу лиш хвилинну ця скрипка приверта.
Я в самоті почула, як скрипка промовля,
Благає, щоб гукнули для неї скрипаля.
Нехай торкнуться руки цих струн і оживе
Все те, що Страдіварі вклав в дерево німе.
За німотою скромною живе уній талант,
Й розкрити її душу повинен музикант.
Злетить до неба музика, і сльози забринять,
Почувши в здивуванні, як скрипка може грать.
Заплаче й засміється маленький інструмент,
Мов сам Господь небесний у неї диригент.
Отак, якщо мужчина зуміє покохать,
Він на душі жіночій майстерно може грать.
І я була самотня - споріднена душа,
Життя з чиєїсь примхи дало на відкоша.
Чекала я коханого, була немов під склом,
Нам не вдалось дістати зірки з небес обом.
Ми так і розлучились, та чую звіддаля,
Як плаче дивна скрипка без свого скрипаля.
28 листопада 2003
ID:
622597
Рубрика: Поезія, Інша поезія натхнення
дата надходження: 20.11.2015 18:16:51
© дата внесення змiн: 20.11.2015 18:16:51
автор: Oxana Levina
Вкажіть причину вашої скарги
|