Я до сих пір дивують , чом осені тієї
З нестриманим бажанням до тебе підійшов.
Не знав тоді нічого, крім посмішки твоєї,
Не знав, що свою долю, в очах твоїх знайшов.
Я з погляду одного у світ весь закохався,
Де ти жила ці роки, небесна і свята,
І кожної хвилини тобою милувався,
А ти була прекрасна, мов осінь золота.
Де й розум враз подівся: в душі лунали вальси
І серце щебетало мелодії весни.
Ми слухали з тобою прекрасних днів романси,
Ми чули, як на землю спускали зорі сни…
Та час летить невпинно і нас весна зустріла.
Півроку, мов хвилина, згубились між віків.
Чекала – як хотіла, кохала – як зуміла,
А я життя сильніше любити не зумів.
Я вдячний своїй долі за те, що тебе знаю,
За те, що ти зі мною, хоча вже тільки в снах.
Тепер вже не дивуюсь, бо я тебе кохаю,
Бо ти у моїх мріях, написаних віршах.
03.04.1998 р.
