«У чорнім плащі, в чорній шалі,
Думає, що світ маленький,
А серцю нема краю.»
(Федеріко Ґарсія Лорка)
Кавові такі вірші:
Наче збираєш яблука
І думаєш: Небо,
Наче солодкавий грушевий м’якуш
У видолинку тарелі,
Краплями - і думаєш: вигадка,
Вулиці кав’ярень - ароматні,
Вулиці пабів - веселі,
Вулиці пивниць - віскі.
І все прозоре, як Небо
Над Океаном,
Чи то над черевиками,
Що лишив на вершині гори
Мандрівник,
Вдягнений у свиту,
Шиту з подертих мішків,
Де хотіли берегти борошно
(Оберіг),
Але не змогли.
А може Сонце?
Так... Сонце все рідше виглядає через дірки в мішку,
навіть якщо його зазивають духмяні кав'ярні або романтичні черевики романтичного мандрівника... Одначе, пане Маклехе - немає кінця краю серцю і Вашій небесній прозорій фантазії, дай Боже... А ось така вічна черепиця була колись на бабусиній хаті...
Шон Маклех відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00