Як швидко вік земний тече...
В метро скрипаль- маестро грає.
Вона, схилившись на плече,
Дбайливо ноти лиш гортає.
В поважнім віці вже вони,
"Змели", мабуть, вісімдесятку...
Та очі, сповнені весни,
Закохані...просто - в десятку.
Сидять разом, як голубки,
Лунає музика - він грає.
Мене замучили думки:
Що їх "під землю" закидає?
Чому у свій поважний вік
Їм не сидиться в теплій хаті?
Чому доводиться на хліб
В такий ось спосіб заробляти?
Чи, може, в хаті тій - журба,
Холодні стіни їх не гріють,
А тут, в метро, людей юрба,
Отак старенькі і радіють...
А чи до музики любов...
Кохана скрипка щоб звучала,
Коли запестять руки знов,
Зродивши вічності начала.
І віртуозна гра, повім,
За щастя буде всім почути.
Брак часу зупинитись, втім,-
Усе з'їдають ті маршрути...
Хвилини дійства я ловлю,
Як на найкращому концерті.
Класичну музику люблю!
А за "квиток" - в футляр простертий...
Закохана у цих людей,
Бо сила духу в них - залізна.
Підступні сльози із очей -
Невтішна старість беззахисна...
Як з дому вийдеш ти раніш,
Послухай, як маестро грає.
Лишити можеш навіть гріш,
Хоча, це значення немає...
Де ллється музика свята -
Там душі в унісон співають!
літо, 2015р. Мадрид
(с) Валентина Гуменюк