Сьогодні зранку я якийсь убогий,
трясуться дуже руки з перепою.
Не в змозі розвести твої я ноги,
мов ниций раб плазую за тобою.
Ти чуєш як харчу я майже ніжно,
як мій язик блукає по спині.
Бажання відчуваю я, невтішний,
які лунають громом в тишині.
І ти відчула дотики відверті
та солодко на ліжку простяглась.
А ноги ширше…, мов відкрились двері,
і звідки сила та в руках моїх взялась?!
Свого я язика послав на приступ,
заковзав він по шиї, поміж стегон…
Спустився животом мов куля, з свистом,
як ніж у масло увійшов у тебе!
По тілу розлилось тепло і вічність,
рікою диво ласок потекло.
Переплелися грубість, хамство, ніжність
та пригадалося дитинство, дім, село…
Губами обхватив твої коліна,
руками дупу ніжно так щипаю.
Ногами масажую твою спину
і чую – скоро вже ввійду до раю!
Ти застогнала хтиво і порочно.
Це все мене штовхнуло на безумство –
його я доконаю, знаю точно.
Отак вести себе…, яке паскудство!
Я знову язика послав в атаку,
розсунув шкіру прямо поміж ніг.
А потім стрімко ставлю тебе раком
й пелюстку бавлю, мов вчорашній сніг.
Ти попою задвигала звабливо,
у жилах закипала юна кров.
Мотала головою так грайливо…
Я ж проникав у тебе знов і знов…
Занурювався майже з головою
в вагіну, пестив клітор-пелюсток.
Довбав як дятел, ніби сам собою.
Шугав у прірву, линув до зірок…
Та марно все! Тоді прийшлося пальцем
у пипку тикати, як носом в холодець.
І знову нуль! Що ж вдіяти страждальцю?
Не встав мій непохитний молодець!
Найзаповітніші місця я знов обходжу,
смакую слину, епітелій, піт…
Душа співа та він однак не може,
але пишу, бо я ж таки піїт!
Мораль тут проста:
розсуваючи ноги,
з таким молодцем –
не забутьте про роги!
10.12.2015
* Пародія на твір без назви невідомого автора з ФБ наступного змісту:
Я раздвигаю нежно твои ноги…
Легко касаясь их руками…
Мои движенья нежны и строги
Когда перед тобою нагибаюсь
Ты слышишь мое нежное дыханье
Ты чувствуешь язык, что бродит по тебе
И начинаешь чувствовать мое желанье
Что отдается вздохом в тишине
Ты чувствуешь мое касанье губ
Так сладко медленно, неповторимо
Ты чувствуешь прикосновенья моих рук
Что раздвигают твои ноги шире
Ты чувствуешь прикосновенья языка
Такое теплое и долгое как вечность
И ласок дивных череда
Там только грубость нежность и беспечность
Ты чувствуешь, как он скользит по коже
как проникает в глубь тебя
Так властно и безумно точно
Что в стоне забываются слова
А я, губами нежно обхватив тебя
Старательно пощипывая кожу
Ласкаю там, где многим и нельзя
Как похотлив твой стон и как порочен
Мои движенья отдаются твоим стоном
Я Медленно касаюсь пальцами тебя
И языком чуть раздвигая кожу
Я проникаю в самые заветные места
И медленно скользя в тебе
Я палец глубже погружаю
А в это время мой язык скользит везде
Твой лепесток старательно лаская
Ты чувствуешь, как палец глубже проникает
Как губы нежно обхватив тебя
По самой нежной коже медленно играют
Как стоны превращаются в слова
В бессвязные и пошлые
Что будоражат разум мой
Ты начинаешь двигать нежно ножками
Качать бессвязно головой
Ты чувствуешь как вновь и вновь
Я с силой пальцем проникаю
Как стынет в жилах твои кровь
Когда его со смаком глубже погружаю
И снова ласок неземных безумства
И нескончаемый поток толчков
Все строже и страстней и глубже
Я погружая пальцы между твоих ног…
Олександр Мачула відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Думаю, що таких зовсім мало, завдячуючи "прекрасній" половині... і козлам, які думають, що в них особисто ніколи не виростуть роги... Помиляються, все ще по переду (якщо вже не ріжуться).