Годинами дивитись на твоє фото.
Ловити твій застиглий погляд на мені.
Просинатись після тривалого сну, такою розстріпаною,
без макіяжу і чути твоє "Ти навіть коли не причесана така красива. Я хочу дивитись на тебе завжди: рік, два, п`ятдесят, тисячу років, мені це просто в кайф, розумієш про що я?"
Зранку чути, що ти думав про мене пів ночі, а інші пів ми розмовляли по скайпі, поки сон повністю нас не зламав, не могли вибити.
- Ти вибивай.
- Ні, я не зможу, вибий ти.
- Я теж не зможу.
І так до самого ранку.
Чорт візьми, все настільки дивно, що аж страшно, але так чудово, що хочеться полетіти з тобою десь в космос чи навіть на Марс. Хочеться вічно так слухати як ти граєш для мене на гітарі, хочеться читати тобі вірші і може це так по дурному наївно, але я відчуваю, що ти щось таке постійне, щось таке що на довго, щось дуже - дуже моє.
Наче ось так цілу вічність чоловіки мене знищували і коли я вже повністю зневірилась що зустріну когось такого дуже рідного,
то зустріла тебе. Зустріла зовсім випадково у дуже чудовий момент і тепер ти живеш десь глибоко в мені.
І знаєш, залишайся там вічно.
