Здається, простого голосу - недостатньо. Кричати в рупор - безглуздо. Гучномовці не здатні пробити броню зачерствілих душ. Жоден поет за всю історію не промив мізки і не змусив усвідомити їх всю унікальність українського народу. Шмат відхоплений у кишеню сьогодні завжди важив для них більше, ніж великий пьєдестал гордості для майбутніх поколінь і нащадків українського народу, держави козаків і русів. У руках нашого народу було все: від меча Арея до незламного і безстрашного духу борців за свободу Донбасу та гарячих сердець революціонерів гідності. На жаль руки лише роблять, а для успіху рукам потрібна голова. Інтелект, який скерує нас до розвитку і поваги одне до одного - відсутній. Ми не можемо обрати гідних через бюрократію. Через бар'єри і зневіру в можливості змін. Не вистачає сили, щоб змусити когось змінитись. Напевно, варто змінитись самому. Найбільше болить, коли їдеш у автобусі в іншій країні, дуже далеко від рідної землі, і бачиш, як знайомі з азіатської країни весело передивляються відео, відзняте у Верховній Раді України, а під інтернет-постом кричущий іронією заголовок: "Ukrainian parliament turned into a zoo". Важко проковтнути клубок, який ширшаво застряг у горлі. І цей цирк - після тисяч смертей, і цей хаос після клятв і офіцерських обіцянок. Невже честь більше нічого не означає?
Моя праця тут маленька і незначна. Миття кают (включаючи туалети) після того, як п'яні громадяни Європи "потусять" на кораблі - нелегка справа. Уже звик до неприємних речей, які по собі залишають у каютах нетверезі люди. Але я працюю і несу гідно свою маленьку працю, будучи прибиральником. А ви, шановні представники величезного народу, найбільшої країни Європи, дозволяєте собі ганьбити мою Батьківщину? Не зрозумію ніколи. І скорше пекло замерзне, ніж Бог забуде вам ці знущання.
