Ми познйомились з тобою
Коли були, ще зовсім вільні,
Та ні,
не познайомились, адже були знайомі завжди
то були перші кроки людства, поганські Божевільні танці…
ми ще були напівбогами напівтілесними створіннями,
але
вже мали ідеальні форми,
але були уже,
а може ще,
навіки разом
і спрагло прагнули єднання
і кожна смерть, тому нас не лякала,
бо обіцяла нову зустріч, коротку, та проте невідворотню,
після якої можна жити.
Вік свій
Тихо певно у коханні
Хоч і не бачитись в реалі,
Адже,
Це більше не потрібно
Адже зі мною наша пам'ять
Весь світ, що метушиться поміж нами,
То лише крапка,
Що не має міри, ваги не має.,
Отже не існує, а лиш ввижається незрячим,
І фраза я тебе кохаю здається абсолютно ница,
Адже її так часто кажуть
Ті,
Хто,
На це,
Не мають права.
Тим почуттям, що нас єднають
Немає імені й не буде,
Вони
Повітря, небо, зорі, тут зараз, завжди,
І усюди.
Я не страждаю більш без тебе .
Мене без тебе більш немає.
Я можу з іншими літати
Я можу іншого кохати
Я можу іншому віддати
Себе усю..
Я не боюся більш згубити
Я не боюся
Більш
Згубитись.
Бо все, що треба,
Все, що
Маю
В собі
Несу.
(2006 г.)
ID:
631709
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 27.12.2015 09:48:53
© дата внесення змiн: 27.12.2015 09:48:53
автор: Тата
Вкажіть причину вашої скарги
|