Святий всемилостивий Боже!
Це ж ми прогнівали Твою
Пречисту світлість – без жалю
Діла вчиняючи не гожі.
Це ж ми від себе відігнали
Тебе ходою зла в душі,
Бо штурмували рубежі,
Які пустотами бряжчали:
Клепали наклепи , брехали,
Багатства прагнули й жінок,
Лукаво кидали у шок,
Як кривди друзів обминали;
І ненавиділи , і мстились,
Скупились , заздрили комусь,
Міліли в осудах чомусь,
Вниз до образ з висот котились.
Гони і з помислів і глузду,
З гарячих збуджених долонь
Моєї пристрасті вогонь
Й недбальство з підлості і дусту;
Дрібне огидне горде слово,
Зарозумілі відчуття,
Нудьгу, зневіру, забуття
Своєї вишуканої мови.
Допоки можу я ходити,
Надію дай Твій дух знайти,
В житті до істини прийти,
Наснагу й віру дай творити.
Твоя хай воля допоможе,
Щоб від любові мудрим стать,
Свій дар землі оцій віддать,
Святий всемилостивий Боже!
Відчути кожну тут стеблину
Та рух в години пізнання:
Не йти шляхами навмання,
А нести в серці Україну!
Микола Стасюк (Альманах "Скіфія - 2015 осінь")
Дякую за гарний вірш.
