От знову, мамо, коліщата
Відмірюють розпечений асфальт,
І ближчає дорожча замків хата
І хвірточки з дитинства рідний альт.
Я знову змотую в автобусі дорогу,
Я знов лечу до рідного крильця,
І Ваших слів найліпшу допомогу
Дарує зболена поїздочка оця.
Я, пригоршнями слово до словечка,
Зберу усі до спраглої душі,
Для кожного знайду своє містечко –
Не розгублю, мов бісер в спориші.
І розкидати більше їх не буду,
Не висію тепер їх навмання –
Посію там, де лиш попросять люди,
Де знатиму, що буде їм рідня.
Тож говоріть, шануючи святині,
Вслухаюся я в музику словес,
І в слові-нотці, ніби у перлині,
Відсвічують усі сонцЯ небес.
Усі сонцЯ до ніг я Вам схиляю,
Всі небеса для Вас я облечу,
Бо кращого ніде мені немає,
Ніж Ваше слово з радості й плачу.
1990
