Життя спливає краплями свічі,
Лиш остаються плями стеарину.
І, будучи на лінії межі,
Ти ще вбачаєш у собі людину.
Свічі останки – днів минулих суть,
Їх на смітник з журбою мовчки кинуть.
Натомість заблистить сльоза, як ртуть,
І в забуття думки про нас полинуть.
Верстай хвалу, допоки ти живий,
Карбуй діла, які приносять славу,
Бо, може, скажуть в згадках: не такий,
А може, й пам’ять кинуть на поталу.
Віват, життя, від нас тобі віват!
Хто на межі – крокують тільки прямо,
Та враз – обрив і падаючий старт
У забуття, що ти приготувало.
Віват, життя, усе ти нам дало,
Що ми змогли у тебе відірвати:
Комусь притулком радості було,
Мені ж турбот наслало повну хату.
Привіт, життя, там новий брат стоїть,
І звісно, теж він роги обламає…
Де та межа? Коли остання мить?
Того, на щастя, ще ніхто не знає.