Коли була я дівчиною,
молодою, милою,
полюбляла я чорнявих
гарних хлопців, худорлявих...
Як же сталось так в кінець,
що пішла я під вінець
із блондином синьооким,
не струнким, хоча й високим...?
Так змінились вподобання.
То напевно все кохання?
Коли була я дівчиною,
ніжною, невинною,
то бажала зірку з неба,
думала, що так і треба...
Як же вийшло під кінець,
що пішовши під вінець,
стали ті зірки байдужі -
відображення в калюжі...?
Геть змінилися бажання.
Це напевно теж кохання?
Коли була я дівчиною,
правильною, ввічливою,
думала вся суть в канонах,
правилах та еталонах.
Та не мала я знаття,
що воно таке - життя...
А тепер, насамкінець,
взявши в руки олівець,
всі зжену свої думки,
як овечок, в табунець.
Напишу я про бажання,
про душевні всі зітхання,
і поставлю знов питання -
що ж таке, оте кохання??
