З сім’єю Дяченків познайомилась вперше у 1999 році, навчаючись в одній групі з сином Сергієм у Прикарпатському національному університеті ім. В. Стефаника. Батьки, дійсно, з великої літери, чуйні, мудрі, тактовні, опікувались сином.
Невисока , тендітна Віра Іванівна завжди поряд, завжди допоможе, дає наймудріші поради.
Найголовнішим людським якостям: доброті, чесності, порядності та людяності, навчала дітей. Молодшого сина Сергія , на мою думку , любила більше за всіх, бо він дався їй тяжко, провівши для збереження в лікарні більше півроку. Скільки любові, ніжності і терпіння вона йому віддала!
Своїм життєвим прикладом намагалась дати синові все необхідне для майбутнього, зокрема освіту в галузі «фізичне виховання», спорт і здоров’я людини , в якій сама пропрацювала більше п’ятидесяти років.
Віра Іванівна, дійсно, була вчителем від Бога.
Віра Іванівна була одним з найкращих вчителів фізичної культури в місті, її уроки були взірцевими для студентів коледжу в період педагогічної практики.
Писати про неї можна довго, безкінечно.
В моїй пам’яті Віра Іванівна назавжди залишиться доброю, щирою, усміхненою, доброзичливою та привітною людиною.
Вічна їй пам'ять.
Возняк Світлана Григорівна — заступник директора з виховної роботи Івано-Франківського коледжу фізичної культури.
