|
-Ти на таке очікувала?- запитала здивована подружка.
-Чесно? Ні, звичайно... Я сама в шоці. Добре, давай не гнівити долю, і Дмитровича заразом, обговоримо все під час обіду.
-Добре. Як побачу цю блондинку, як її там...?
-ПАНІ СЕРЕБРЯНСЬКА!
-Карина...
-Аркадівна, запам'ятай вже нарешті! Так-так, як побачиш, маякнеш мені або на телефон, або в месенджер. Сходимо поставити автографи.
-Добре-добре, начальство, іди облаштовуйся... - з іронічною посмішкою провела мене в добрий путь коліжанка.
-Ото ще, тобі аби "постібатись"! - буркнула я у відповідь і пішла обживати нові апартаменти.
Цей кабінет був величезним! У порівнянні із колишнім - так просто здоровенним. Просторий і затишний. Раніше - це була частина, так сказати конференц-зали. Але, коли офіс пішов на розширення, і було викуплено більше місця на третьому поверсі - її перенесли саме туди. А з колишньої площі зробили два кабінети. В дальній перенесли нашу так звану "їдальню". Ну, скоріш таку, як це зараз називається - лаундж-зону, де можна чайку, кавки попити... Посидіти на диванчиках. Переговорити. Відпочити. Кому що більш треба. Взагалі-то дизайном саме тієї кімнатки і займалась Риженька. Тому ми провели там купу часу. Але зробили її в таких біленьких і фіолетових тонах. Із купою канапок, таких м'якеньких, із різними квітчками на підвіконні. Так що сусідство у мене було з одного боку просто прекрасне. А із іншого - спільна стіна із кабінетом Дмитровича. Це мене лякало, звичайно. Добре, що не скляна. Та все ж. Треба буде вести себе тихенько-тихенько, мов мишеня. А ще хотілось якось скоріше обжитись. Що тішило, що до мене кабінет пустував. У Дмитровича зама так і не намалювалось, із того часу, що він прийшов - ця посада була вакантна, а минулий віце-президент компанії пішов на підвищення ще за часів колишнього керівництва. Сергія Петровича, а саме так його звали, перевели до нового офісу у Львові. І там він вже керував на повну. А до того, у нас ще, він сидів у тому кабінеті, що був до реконструкції офісу, із іншого боку. Отже, тут я була першопроходцем. Потрібно було внести щось свого. Але все згодом. Тож, просто поставивши коробку з речами, що забрала на ресепшені (дякую Машкі, що дбайливо склала все, що я полінувалась забрати), я всілась у новеньке кріселко і ввімкнула комп'ютер. Перевіривши електронку, знайшла документ від шефа з першими розпорядженнями. Потрібно було розсортирувати певні документи, провести аналіз нового концепту, і перевірити декілька старих. Тож, я з головою поринула в роботу. Ага, що там? Концепт реклами для нової будівельної компанії. Вони якраз планували маленький житловий комплекс на околиці Борисполя. Такий собі еко-проект. Декілька затишних midle-elite cottage hоuses. Саме його нам і потрібно було презентувати. Ідея цікава. Тепер потрібно було зустрітись із замовниками, заздалегідь розробивши якісь ескізи майбутнього промо. Ось саме за них і треба було братись зараз. Поступово процес зрушився із нульового меридіану. Крок за кроком я намагалась проробляти щось нове. Якраз в цю хвилину на мій телефон і поступило смс від Славки. Текст був наступним: "Атас!Блонда на місці!" Ото ще. Ніколи не може просто так взяти і написати, що до чого. Я взяла потрібні документи і вийшла до коридору. Там, по дорозі, захопила коліжанку, і ми попрямували до мого старого кабінету. На дверях вже красувалась табличка із новим іменем. Постукавши, з-за дверей ми почули: "Заходьте". Блондинка сиділа на краю стола в рожевій сукенці до колін і в чорних лабутенах. Щохвилини качала ногами і вдивлялась в свій телефон.
-Доброго дня, Карина Аркадівна! - із порогу вимовили ми хором, як в дитсадку.
-Ооо, які люди! Вирішили проситись зі слізьми назад? А в нас відкритих вакансій немає! - пафосно вимовила пані.
Сказати чесно, такого "теплого прийому" ніхто не очікував. Та Рижа не звикла довго тримати маску толерантності. Тому вона відрізала відразу:
-Учить класику.
-В сенсі?- здивувалась блондинка. У її очах читалась повна зневага, до подібної манери спілкування вона точно не звикла.
-Ніколи нічого не просіть... Самі прийдуть, і самі все запропонують... - із задоволеною посмішкою вимовила Славуся.
-А ти не забагато собі дозволяєш?
-То не я, то Булгаков!
Доки розмова не зайшла зовсім в глухий кут, я вирішила внести в трохи конструктиву. Попередньо, я вже роздрукувала накази на прийняття нас в штат. Бо Дмитрович вже мені їх скинув.
-Ось, ознайомтесь, будь ласка.- я протягнула панянці 2 аркуші.
Здавалось, в цей час вона зовсім розгубилась, та намагалась цього не видавати.
-Так, Женька все ж таки благодійник. Він ще в дитинстві шкодував всіх тваринок і тягнув їх додому. Треба буде йому ввечері пояснити, що не можна ось так із вулиці підбирати все, що погано лежить. Ну, добре, прийдеться поки підписати, - завершила свою тираду дівчина.
-Я б не рекомендувала Вам так з начальством то спілкуватись! - не втерпіла Славка.
Я осмикнула її за сорочку. Сперечатись із цією пихатою мадам в перший день я не хотіла. І так вже достатньо пригод за останні дні. Ми з нею будемо мінімально перетинатись, а, отже, й ділити нам нічого. Хай вона собі думає, що хоче. Мене то не стосується.
-Ось наші трудові. Ось всі документи, потрібні для оформлення. - лаконічно висловила свої думки я.
-Боже, яка некомпетентність. Взагалі-то, ось мій підпис. Печатка. Решту сама занесеш у відділ, там все зроблять. Кому, як не тобі потрібно про це знати. Взагалі, чому я повинна витрачати свій дорогоцінний час на пояснення таких зрозумілих деталей? - при цьому вона кинула мені документи.
Звісно, вони впали на підлогу. Я спочатку трохи завагалась, щоб не відповісти. Потроху емоції почали закипати. В голові почався відлік - "десять-дев'ять-вісім-сім-..." Це повинно було вгамувати пристрасті. Добре, я не горда. Я підберу. І я нахилилась додолу, збирати папір. Славка загодилась допомагати. В цей час до кабінету зайшов шеф.
-О, познайомились, дівчатка?- поцікавився він.
-Звичайно, - із усмішкою відповіла блондинка, і, оминувши нас, підійшла поближче до Євгена.- Жень, а ти зарезервував столик в тому затишному ресторані для нас на вечір?
-Ні, вибач, сьогодні мені прийдеться попрацювати допізна. - вибачився бос.
У цей час ми вже дозбирали весь потрібний крам. І хотілось просто скоріше відправитись подалі звідси. Але, оскільки парочка досі стояла на дверях, то прийшлось трохи поспоглядати їх діалог. Карина майже впритул притискалась до Дмитровича. Відразу було видно, що їх пов'язують точно не ділові стосунки. Вона грайливо крутила волосся, і стріляла очима.
-Знову допізна працювати. Ти й так вихідні гарував цілодобово в офісі. Май совість! Треба інколи і розслаблятись.- продовжувала їх розмову панянка.
Споглядати це все було якось дивно. На це не вистачало ні часу, ні бажання. Тому, я знов смикнула Славку, і вимовила:
- Вибачте, дозвольте пройти. - вони врешті розступились і ми мали змогу покинути цих голуб'ят.
-Алісо, Ви оглянули документи? - різко окрикнув мене шеф.
-Так, Євген Дмитрович. Вже є декілька ідей. За годину-другу - я скину Вам по електронці. - стримано і навіть сухо відповіла я.
-Добре, але затримайся сьогодні. Я перегляну твій матеріал. Потрібно буде це обговорити. І Слав, ти почала готувати потрібний пакет паперів?
-Так-так, Євген Дмитрович.
-Тоді також залишся, я перегляну, із чим ми на сьогодні маємо справу.
-Добре, шеф.
І ми попрямували по коридору. Година вже близилась до обіду. Саме там ми і вирішили обговорити все, що так бентежило тепер наші голови.
ID:
641359
Рубрика: Проза
дата надходження: 05.02.2016 04:20:05
© дата внесення змiн: 05.02.2016 04:20:05
автор: Sama_po_Sobi
Вкажіть причину вашої скарги
|
