То був шалений вечір,
Багато що я зрозумів,
Холодний вітер, дощ і зорі.
Довга дорога до думок.
Я говорив із чистим небом,
Десь місяць нам світив згори,
Я говорив про дивну долю,
Про волю що живе в мені.
Ох зорі ви тоді мене благали,
Щоб я забув про чисте море,
Про то що вже тоді було,
Про ті слова що ти говориш.
Я йшов і згадував поволі,
Про дотик уст твоїх тоді,
Хотів був повернути й годі...
Отак я йшов самотній по воді.
Я знаю що для когось це розмова,
Для мене це було живим,
Оті слова, і мила мова,
І ті вуста немов німі.
Все сталося лиш так як хоче доля,
Так небо просить зупинись,
Згадай що каже нам тополя,
Про це говорять нам пісні.
Я лиш хотів почути голос,
Щоб знати, що нема біди,
Я лиш бажав пізнати волю,
Щоб ми пішли разом туди...