Геннадію Тукачеву наприкінці березня цього року виповниться
70 років. Військовий у відставці, розмовляє та пише російською.
На свій ювілей побажав видати книгу українською мовою,
тому запропонував свої вірші до перекладу.
Ось що з цього вийшло.
Вірші Геннадія Тукачева можна прочитати тут:
http://www.stihi.ru/avtor/genaschow
***
Всё зреет и всему свой срок.
И вот теперь, с душою зрелой
отдаться страсти не порок,
да жаль, что перезрело…тело
*-*
Все зріє, і всьому свій час,
І ось, коли душа дозріла,
Віддатись пристрасті є шанс,
Та шкода – перезріло тіло.
***
Всё идеально не бывает.
Ведь жизнь не нить –
узлов в ней много.
И «крышу» иногда срывает
совсем не у того порога!
*-*
Все ідеальним не буває,
Життя – із вузликів дорога.
І дах мені, бува, зриває
Далеко від твого порогу.
***
Я оптимизма голос слышу,
и слышу как душа поёт!
Весной и сам готов «на крышу» –
боюсь седой «чердак» снесёт.
*-*
Я оптимізму голос чую,
Дзвенить він у душі садах.
Коли весна забенкетує,
Боюсь, щоб не зірвало дах.
***
А осень крутит карусель…
Осенний лист накрыл туман.
Стих отрывается от сердца.
Где правда жизни? Где обман?
Куда нам день откроет дверцы?
Вопросов много, только вот
ответы жизнь нам не напишет.
Хоть разума прибавил год,
всё чаще холод в сердце дышит.
Скромней становятся мечты.
Дерзания – всё осторожней.
И ты с немногими на «ты»,
а «ВЫ» звучит уже тревожней.
Всё реже слышен зов страстей.
За прошлое судьба карает.
А осень крутит карусель
да в прятки с памятью играет.
*-*
Вже падолист накрив туман,
Вірш відривається від серця.
Де правда? Де в душі обман?
Чи день прийдешній нам всміхнеться?
Питань багато, тільки вік
Не відповість, бо сам не знає.
Хоч збагатились ми на рік,
Та в серце холод заповзає.
Думками вгору не зійти,
Десь при землі вони витають.
І вже з небагатьма на «ти»,
На «ви» тебе всі називають.
Не чути пристрастей шабель,
Усе в минулім, за спиною.
Лиш осінь крутить карусель,
І грає в піжмурки зі мною.
09.02.2016р.
Поздняя осень, закат над Бугом
Осенний полдень угасает.
В закате тонет небосвод.
Луч солнца тихо умирает
за зеркалом холодных вод.
Берёзы скромно румянеют,
стыдясь осенней наготы.
Они под утро поседеют,
засеребрятся, как и ты…
Осінній полудень згасає
Осінній полудень згасає,
У захід плине небосхил.
Проміння сонячне вмирає,
До водних доторкнувшись крил.
Берізки скромно рум`яніють,
Розгублені від наготи.
Вони під ранок посивіють
І сріблом вкриються, як ти…
***
На зиму раздетое поле –
закинуты борозды в синь.
И вновь журавлиною долей
курлычет на юг птичий клин.
*-*
На зиму пооране поле,
Поснули вже брили землі.
І знов, за пташиною долею,
На південь летять журавлі.
***
Не увядай, прошу, не надо.
Весна бушует за окном.
И я жду любящего взгляда
весенней ночью, летним днём…
Не увядай! Прошу! Не надо!!!
*-*
Зів`яти не спіши, не треба,
Весна буяє за вікном.
Вночі чи вдень, та лиш від тебе
Чекаю погляду давно.
Зів`яти ти не поспішай!
Чекай!
03.03.2016 р.
***
Вначале было слово.
И слово было Бог!
И с этим словом снова
мы строим наш чертог.
Пускай в нём много лет
струится счастья свет!
*-*
Було спочатку Слово,
Було те Слово – Бог.
Ми дім свій пречудово
Збудуємо удвох.
У нім на зло напастям
Не згасне світло щастя.
***
Грустить или печалиться,
или устроить пир
за то, что годы катятся,
но вечно молод мир?
Как новая копеечка,
всегда жизнь молода.
Мальчишку на скамеечке
целует без стыда.
Зачем же нам печалиться?
Давай закатим пир
чтобы душой не стариться,
как вечно юный мир!
*-*
Журитися чи плакати
На схилі довгих літ?
Роки вражають втратами,
Та вічно юний світ.
І котиться стежиною
Монеточка - життя.
Цілується з хлопчиною
До самозабуття.
То ж годі нам печалитись,
Продовжимо політ,
Аби душа не старилась,
Як вічно юний світ.
***
Под сверкающий вальс листопада
и волнующий шепот берёз,
Мне хозяин трёхкозьего стада
душу трогал словами до слёз.
Он не сетовал мне на погоду,
и не клял он ни слякоть, ни дождь.
Он любил и людей, и природу
как премудрый, как сказочный вождь.
Не спеша открывал он секреты
стародавних традиций славян,
православные Божьи заветы,
что в душе украинских селян.
Начинается год с листопада, –
говорил шевеля бородой, –
для земли золотая награда! –
И дрожал его голос святой.
Начинается год Листопадом.
Золотит он Крыльцо, и порог,
и берёзки, что девушки, к ряду
в шубках лисьих стоят у дорог.
И венчается год листопадом,
освятив изобилия рог.
Вот опять увеличилось стадо,
и наполнился рыбой садок.
Завершается год Листопадом.
Он трудов благодатных итог.
И присядет, с хозяйкою рядом,
вся семья под намётанный стог.
И прощается год листопадом.
Серебрится слезами дорог,
но грустить о минулом не надо –
в Новый год нас зовёт Козерог.
Он сказал : «Благодарен я Богу
в листопад за отпущенный век.
И пред Господом, жизни итогом,
станет то, что я есьмь ЧЕ-ЛО-ВЕК!»
*-*
Під прояснений вальс листопаду,
І хвилюючий шепіт беріз,
Пан-господар трикізного стада
Зачепив мою душу до сліз.
Він не ганив погану погоду,
І не кляв ні сльоту, ані дощ,
Він любив і людей, і природу,
Як премудрий правитель, як вождь.
Розкривав він для мене канони
Стародавніх традицій слов`ян,
Православні Господні закони,
Що в душі українських селян:
- Починається рік з листопаду, -
(Прикрашав його усміх м`який), -
Для землі він приносить відраду, -
І тремтів його голос святий.
Починається рік листопадом,
Ганок він золотить, і поріг.
Он берізки, що ген аж за садом,
Стали в шубках рудих вздовж доріг.
І вінчається рік листопадом,
Освятивши достатку ріжок,
Був приплід. Знову збільшилось стадо,
І наповнився рибний садок.
Завершиться рік теж листопадом,
Підсумуючи працю важку,
І присяде сім`я десь за садом
Під стіжок, що стоїть на лужку.
Попрощається рік листопадом,
Засріблившись сльозами доріг,
І усе залишивши позаду,
В рік новий поведе Козеріг.
Він сказав: «Дуже вдячний я Богу
За життєвий, відпущений час.
Закінчивши життєву дорогу,
До Творця піде кожен із нас».
***
(для страдающих о конце света)
Мерцают звёзды во вселенной.
Планетам солнце дарит свет.
И остаётся неизменным
всё это миллионы лет.
Земля, вращаясь по орбите,
от рождества до рождества,
клубком мотая время нити,
рождает чудо-естества.
Проходят месяцы и годы,
десятилетия, века
и все явления природы
смывает времени река.
Но светят звёзды во вселенной.
Он бесконечен – этот свет.
И остаётся неизменным
всё это миллионы лет!
*-*
Усесвіт зорями іскриться,
І сонце світить з висоти,
І це довіку не минеться –
Планети, зоряні світи.
Земля крокує по орбіті,
І від Різдва аж до Різдва,
Віками сонними сповиті,
Народжує свої дива.
А час виводить хороводи,
Прибільшує число годин.
Та усі явища природи
Часу змиває швидкоплин.
І світять зорі з високості,
І світло це летить в ефір.
Летять планети в часопростір,
Триває це з прадавніх пір.
Однокласснице
Прошу, прости!
Я стал похож на старый дуб.
В седой туман уходит детство,
и то невинное кокетство,
с размытым очертаньем губ.
Прошу, прости!
Очисти душу от обид!
Пусть будет радостью для нас
и наш весёлый трудный класс,
И всё, что память сохранит.
Прошу, прости!
Что, может быть, не то сказал.
И дерзким был, возможно, слишком.
За глупость детскую мальчишки,
что в жизни путь не твой избрал.
За всё прости!
С гордыней дружбу не води.
Судьбу облегчи примиреньем.
Над глупым сжалься с умиленьем
и… в «Одноклассники» зайди!
Однокласниці
Пробач мені.
Я схожим став на древній дуб,
Минуло вже давно дитинство,
І те безхитрісне кокетство,
З хисткими контурами губ.
Пробач мені.
Очисти душу від образ,
Хай стане радістю для нас
І наш важкий, веселий клас,
І все, що зберігає час.
Пробач мені.
Я, може, щось не те сказав?
(Чи можу зараз пам`ятати),
За простодушність хлопченяти,
Що шлях в житті не той обрав.
За все пробач.
Відкинь же гордості сліди,
Полегши долю добротою,
І прошу, зглянься наді мною,
І… в «Однокласники» зайди.
***
Седое море свирепеет,
клыки вонзая в берега.
Сугробы пенные белеют
как новогодние снега!
Над бездной вод жестокий ветер
стада гоняет облаков,
как будто он на всей планете
вершитель судеб и веков.
Так две стихии утверждаясь
вздымают к небу гребни волн.
И этой схваткой услаждаясь
шагает морем Посейдон.
*-*
Лютішає сердите море,
Врізаючись у береги.
Зростають хвилі, наче гори,
Біліючи, немов сніги.
Над прірвою жорстокий вітер
Ганяє швидко стадо хмар,
Так, ніби він на цілім світі,
Один вершитель і владар.
Так стверджуються дві стихії,
Не відаючи заборон.
І в цілковитій ейфорії
Крокує морем Посейдон.
19.04.2016 р.
ID:
642493
Рубрика: Поезія, Філософська лірика
дата надходження: 09.02.2016 15:12:41
© дата внесення змiн: 21.04.2016 23:19:25
автор: Мазур Наталя
Вкажіть причину вашої скарги
|
Чого не зробиш, ради хорошої людини. 
а вот насчет порогов... есть такой стишок: 
а готовность тут больше внутренняя 
вспомнились наши ассамблеи 
