Проходить швидко час… Скоро два роки, як перестало битися серце чуйної людини, чарівної дружини, люблячої матусі. Хто знав її, той пам'ятає і часто згадує. Здається, ще вчора Віра Іванівна була щаслива. У неї була чудова сім'я: чоловік, двоє синів. Мріяла влітку відпочити на морі та запросити друзів, близьких і знайомих до себе в гості. Її оптимізм та віра в Бога завжди допомагали в нелегкому повсякденному житті. Здавалось, її щастю не буде кінця. Та не судилося…
Сім'я сумує за щирою та турботливою дружиною, матусею. Протягом цих двох років люблячий чоловік Володимир Дяченко написав дуже багато віршів, присвячених світлій пам'яті дружини Віри.
Пам'ятають Віру Іванівну Дяченко її вихованці, батьки та працівники дошкільного навчального закладу № 20 «Росинка».
* * *
Проходить швидко час…
Його не зупинити.
І не повернеш те,
Що втратив вже колись.
Однак, по совісті
Потрібно жити,
Любити, шанувати,
І жити, молячись.
В ці березневі дні
Були Ви разом з нами.
Раділи весні,
Сонечку й теплу.
Не стало Вас…
Сумуємо за Вами…
Тужить сім'я, садок,
Не загоїть вже рану ту.
Слід на землі лишили непоганий…
Така тендітна, людяна, проста.
Однак, будете завжди з нами,
У пам'яті Ви нашій неспроста.
Галина Вишневська
завідувач ДНЗ № 20 «Росинка»
* * *
Як швидко плине час,
Як швидко все минає,
Як швидко забуваєш оте зло…
Як швидко всім прощаєш.
А потім тебе – немовби й не було.
І тільки рідні й близькі пам'ятають.
Та це не так!
Бо добру, щиру, лагідну людину,
Як приклад, будуть пам'ятати все життя.
Здається, вчора з нами Ви були,
Любов і ласку дітям віддали.
А Ваші вправні «зайчики» й «лисички»
До цього часу пам'ятають наші дітки.
Як прикро, що життя так склалось –
В одну хвилину різко обірвалось…
Ти ми Вас завжди будем пам'ятати
І Царства Божого для Вас прохати.
Наталя Олійник
вихователь ДНЗ № 20 «Росинка»