Продовження.
6.
З другим духовним народженням у трактатах Г. Сковороди пов'язуються мотиви "воскресіння" і "проростання": "Ти лиш намагайся, щоб із твоєї облудної землі сяйнула правда Божа. Молися, щоб тобі випав той третій день, у котрий земля Богом здіймає трав'янисті рослини". [51> ""Встань, встань, Єрусалиме!" Слухай вухом іншим про іншу плоть. Чи чуєш:"І зацвіте плоть моя" Чи чуєш про інші кості: "Зрадіють кості смиренні"? "Не втаїться кість моя від тебе..." Слухай приточника: "Зцілення кісткам". Слухай Ісайю: "І кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і породять роди родів"". [51> ""І був голос, - голосить Єзекіїль, - коли мені пророкувати, і це потрясіння! І поєднаються кості, кістка до кістки, кожна до суглоба свого. І бачив, і це було, - їм жили і плоть росли..."" [51> "Слухай Йоіля: "Як ранок, розіллються по горах люди численні й міцні, подібних до них не було відвіку..."" [51> ""Відкрию гроби ваші і виведу вас..."" [52> "Як у джерелі людське обличчя, так у словах Ісайї, наче райдугу в хмарі, видно цього Нарцисового амура. "Буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя, і кості твої зажиріють і будуть, наче сад напоєний, і як джерело, в якому не висохне вода, і кості твої проростуть, як трава, й розгалузяться, й породять роди родів, і стануть вічними твої пустелі, і будуть вічні твої основи родам родів, і назвешся творцем огорож, і шляхи твої закінчиш посеред себе"". [66> "Силу зерна ти мудрим оком побачив. Відкрий же око віри й побачиш у собі також божу силу, божу правицю, Закон божий, слово боже, мову божу, царство й владу божу, таємну, невидиму, а пізнавши сина, пізнаєш і батька його. Прастара на колосі солома не боїться загибелі. Вона як із зерна вийшла, так знову в зерні заховається, яке хоч зовнішньою шкіркою зогниє, та сила його вічна". [88> ""Якщо не пізнала саму себе, о добра жінко, то йди слідом за чередою, й паси своїх козенят біля наметів пастуших". Напишіть же ці слова вічними фарбами у серці вашому й у думках ваших. Передайте голос цей божий у спадок і потомкам вашим, хай їх останки будуть благословенні і поселяться на землі добрій, і наситяться пшениці, вина й елею, і виховаються на воді спокійній, і ожиріють хлібом слова божого, і так землю свою вдруге успадкують, і веселість вічна буде над їхньою головою. А якщо хто не пізнає себе, той не може слухом почути голосу господа Бога свого, щоб відкрив йому Господь скарб свій благий - небо і не одержить, не побачить, не зрозуміє цих пресолодких божих обіцянок у Ісайї: "Тоді розкриється вранці світло твоє, і зцілення твої скоро засяють, і прийде перед тебе правда твоя, і слава божа обійме тебе. Тоді покличеш, і Бог почує тебе і ще мовлячому тобі скаже: "Оце прийшов". І буде Бог твій з тобою завжди, і наситишся, як бажає душа твоя. І кості твої ожиріють і будуть, як сад напоєний, і як джерело, в якому не забракне води. І кості твої проростуть, як трава, і розгалузяться, і розмножать роди родів"". [111> "Ах, Ісайє! І твоя лаванда дала запах свій? Він, благовіщуючи жебракам, здається, з Сираховим сином дуже погоджено співає: "Послухайте мене, преподобні сини, і проростіть, як рожі й як ладан, дайте пахощі, піднесіть запах" . А який? "Заспівайте пісню, благословіть Господа у всіх ділах його". Пізнавши брата свого, й інших до нього ж ведуть за собою". [134-135> "Якщо б ти пізнав себе, то міг би сказати з тим же пророком: "Була на мені рука господня, і вивела мене в дусі господньому, і поставила мене серед поля, а воно було повне кісток людських". Оживляє Єзекіїль мертві кістки, наводить на них жили, плоть, шкіру - все нове й дух життя. Чудо! Встає на ноги свої зібрання численне. Кістки ці є дім біблійний, і ти сам є дім". [155> "З усіма цими була рука господня, і вийшли, і раділи як телята, позбавлені пут!" [155> "А як душевний сум (можна сказати: життя й гниття) виникає від поваленого стерва, так оживленням і підняттям на ноги цього ж бовдура зображається сердечна веселість: "Воскреснуть мертві". Глянь на Енея, що встає перед Петром! Він ходить і скаче, як олень, і як товида, тобто сарна або сагайдак: "Встануть сущі в гробах"". [185> "Та нужда в тому, що глиняна твоя природа зачне, прийме і вмістить, як нива зерно, насіння нагірної породи й нових людей". [378> "Щоб із твоєї купи гною блиснув алмаз, а від піщаної твоєї гори відкотився отой наріжний камінь. Щоб болото й грязь твого трупа проростили стебла трави, які випускають насіння за родом божественним. Щоб польові й дібровні лілії та запашні кущі виникли із землі й понад землею твоєю. Хай твої мертві кістки проростуть, як трава, хай підніметься тінь тільця твого і пустеля твоя вічною в роди родів. Оце-то й є народитися вдруге, тобто з Вишнього, і знайти в собі те, що ніколи не починало бути, а ти лиш глухо про це чув без будь-якого смаку, і на серце тобі воно не спадало...". 378-379
Власне, в цьому розділі йдеться про подолання смерті. А воскресіння можна трактувати не лише як оновлення людини за життя, але і як здобуття Царства Небесного.
7.
Тепер, повертаючись до твору Кобзаря «Стоїть в селі Суботові», слід зазначити, що постання нової України з-під розваленої "церкви-домовини" має в своїй основі християнські (а також язичеські) уявлення про смерть і воскресіння, з якими пов'язаний і доробок Сковороди. Згадаємо рядки поета:
Церков-домовина
Розвалиться... і з-під неї
Встане Україна.
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
Порівняємо їх з найяскравішими висловлюваннями філософа: "Відкрию гроби ваші і виведу вас..." - пряма цитата з Біблії. І ще: "З усіма цими була рука господня, і вийшли, і раділи як телята, позбавлені пут!" Різниця полягає лише в одному: Шевченко прагне перетворення в реальному житті, а у Сковороди переважає духовно-релігійний аспект.
8.
Теоцентрична епоха бароко вважала плоть нікчемною. Прийдешній Апокаліпсис має взагалі знищити все матеріальне. Радість від споглядання природи, яку знаходимо, зокрема, й у поезіях Г. Сковороди, (див. збірку "Сад божественних пісень") значною мірою є передчуттям загробного блаженства. Натомість у часи романтизму з'явилися питання національного та соціального визволення, а релігійні та духовні цінності мали прислужитися також і для справедливого облаштування земного існування. Тому ідеал Т. Шевченка переважно посейбічний. І пише він про постання нової України - як про суспільство, що живе на певній території.
9.
Звернемо увагу на ще одну особливість. Світ бароко був "двоповерховий": над нижчою матеріальною частиною здіймалася вища духовна, або Бог, яку Г. Сковорода помістив всередині людини. Зв'язок між двома "натурами" (тобто, пізнання божественного начала) здійснювався за допомогою молитви, церковних відправ, читання Біблії, духовних книжок, а головне - праведного способу життя. Світ Т. Шевченка "двокамерний", і його частини розташовані на одній площині. Гріховне "поле згуби" перетворилося на злочинну дійсність Російської Імперії або Речі Посполитої, тоді як "небесна сутність" стала ототожнюватися з пригнобленим українським середовищем. Бог загалом виводиться за межі людського розуміння. Але емоційний зв'язок з ним можна було встановити лише в українському середовищі - наприклад, сховавшись у бур'яні або зайшовши в хату. І якщо у Г. Сковороди "земляні земляності" нічим не можуть зашкодити всеосяжній божественній натурі, то у Т. Шевченка злочинна дійсність Імперії домінує над українським середовищем - над залишками світлого начала. І не просто домінує, а поглинає, погрожуючи цілковитим винищенням. Імперія стає труною для України. Саме тому з'являється образ "церкви-домовини".
10.
Але "церков Богданова" - не лише сумне й безрадісне сьогодення. Вона також є уособленням помилки, якої припустився народ в минулому, прагнучи, "Щоб москаль добром і лихом З козаком ділився". Тут можна згадати про наївних сковородинських тетеруків: птахи потрапляють у пастку "ловця-хитруна", сподіваючись смачно поїсти. І хоч здається, що українці в часи Богдана Хмельницького були в скрутній ситуації, без особливого вибору, критика Т. Шевченка на адресу гетьмана змушує задуматися, а чи не потрапили ми в лабети диявольської Імперії через власну нерозбірливість і через бажання, щоб наші проблеми вирішив хтось інший - сильніший та вдаліший? Отже, є сенс розглянути образ "церков-домовина" крізь призму твердження Г. Сковороди: "Похоті наші то суть гроби наші".
11.
Тепер спробуємо осягнути, яким чином відбудеться перетворення "домовини" на нову Україну, а також простежимо зв'язок цієї рушійної сили з філософськими положеннями бароко.
Як знаємо, Г. Сковорода вважав, що перемогти тлінний світ можна, тільки долучившись до божественного начала. Т. Шевченко в посланії "І мертвим, і живим, і ненарожденним" закликає до вивчення історії та відновлення історичної пам'яті:
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть...
Так, героїчне минуле надихає на боротьбу за національне та соціальне визволення. Але увагу треба звернути на інше: божественне начало та історична пам'ять пов'язані між собою.
Задля наглядності згадаємо побажання К. Транквіліона-Ставровецького, ще одного представника епохи бароко: "Пізнайте, чиї сини єсте і в якому домі вас народила мати". Тепер порівняємо з Шевченковим:
... та й спитайте
Тойді себе: що ми?...
Чиї сини? яких батьків?
У першому випадку йдеться про духовний вибір та пізнання Бога, а в другому - про розуміння історії. Але поза контекстом ці рядки дуже схожі. Г. Сковорода пояснює причину подібності: пам'ять ототожнюється з істиною. Поглянемо: "Пам'ять є недремне сердечне око, що бачить всі створіння, незахідне сонце, що просвітлює Всесвіт. О пам'ять вранішня, як нетлінні крила! Тобою серце злітає у висоту, в глибину, в ширину безконечно, у стократ швидше від блискавки. "Візьму крила мої рано з Давидом"... Що таке пам'ять? Це незабутність. Забуття греки називають ліфа, незабутність - аліфія; аліфія ж є істина. Яка істина? Це оця господня істина: "Я шлях, істина й життя". Христос господь, Бог наш, йому ж слава навіки, амінь!" [458-459>
Тобто, закликаючи в "Посланії" збагнути "А чиєю кров'ю Ота земля напоєна", поет намагається не просто відновити "зв'язок поколінь", а вказати на наріжний камінь, який лежить в основі щастя всіх народів світу. Сакралізоване минуле з майже обожненими героями має стати істинним дороговказом для сьогодення. Власне, таємниця Великого Льоху в тому й полягає, що національні цінності поєднуються, по суті, з релігійними і створюють своєрідну матрицю для відродження.
Наостанок слід зазначити, що за осягненням історії у Т. Шевченка стоїть спроба пізнати Бога і відбудувати "верхній поверх" бароко.
ID:
643769
Рубрика: Інше
дата надходження: 14.02.2016 14:03:49
© дата внесення змiн: 14.02.2016 14:03:49
автор: gudzyk
Вкажіть причину вашої скарги
|
