Зло - це не мета, а засіб досягнення якоїсь мети. Тому найкращий засіб боротьби зі злом - змінити суспільну парадигму поведінки у досягненні цілей. Досягнення цілей за допомогою зла - це прояв гордині, егоцентризму, марнославства, компенсація комплексів тощо. От коли у суспільстві досягати мети за допомогою зла стане соромно, тоді злом користуватись нікому не прийде у голову.
Нажаль цей процес трансформації суспільної моралі набагато складніший, ніж висадити дерево і чекати доки плоди з'являться. Набагато простіше повірити черговому політичному пройдисвіту, який пообіцяє "покращення вже завтра". А от навчитись жити за правилами "Не роби ближньому того, чого собі не бажав би" та "Люби ближнього як самого себе" набагато складніше, бо навколо всі так не роблять.
Ці два Золотих правила, що увійшли у всі Святі книги світових релігій, були проголошені ще кілька тисячолітть тому, але й досі не реалізовані, бо звучать красиво в теорії як гасло, як заклик жити по-совісті, а на практиці так і не досягнуті. Тому що набагато легше розумом створити модель ідеального суспільства, ніж переконати кожного члена суспільства сприйняти цей ідеал як повсякденний стиль існування для себе самого.
Кожен думає - хай спочатку усі стануть правильними і чесними, тоді і я так себе буду поводити. Це як "правило першого оплеска у залі". Іноді співак чи музикант закінчує виступ, а в залі западає тиша, доки хтось не зробить перший оплеск.
Отак і в суспільстві - усі чекають, доки навколо правда запанує, живучи у кривді і роблячи її, бо так роблять усі, бо так вже звично...