Я любов свою розгледів десь у сні,
Наче хтось лишив підказки передчасні,
Огорнув безмежність хаосу у німб
І наврочив почуття, ще й незвичайні.
Почуття, немов розкритий світ душі,
Лиш одній єдиній створений в забавах.
Сяйвом зцілений і кинутий мерщій
У безодню зачаровану так жваво.
Сипле листям, наче золотом до ніг,
А навкруг – сміється небо пречудове.
І журба зникає в створенім вогні,
Поступившись пристрасній розмові.
Я любов свою черпаю з надр весни,
Де вона вдягає марення принадні.
Всі моря життєві стрімко борознить,
Крає хвилі вперті, часом не здоланні.
Не страшна мені розкрита тінь негод,
Що зловісно вкрала мрії кольорові,
Бо не втримала бурхливий хоровод –
Ніжний подих неймовірної любові.
21:01, 15.10.2015 рік.
Зображення: http://videoforme.ru/wiki/princip-diafragmalnogo-dyhanija