Друже , знаєш . . .Так самотньо! Що порадиш?
Може, колись .. зайдеш?
.. Ти забув про мене. Я погубила твої телефони.
Vivienne Mort,2015
Кожен кінець зими - невимовна мука,
Серце крізь груди виттям намагається вилитись в світ.
Досі в мені ця пора вимовляє лиш слово :"розлука",
Скільки чекати щоб щезла вона? Скільки літ ?
Пісня тяжкими словами застрягла у грудях,
В за́думі очі блищать, в них живе таїна,
Ме́ні все рівно - чи люди приймуть чи засудять
память про пристрасть, той факт, що я вже не одна.
Хмари, озброєні тоннами снігу з дощами,
Сонце ховають - єдиний весняний ключик,
Згадую травень, Андріївський , ми - під котами,
Світла та тепла картинка - чому ж так болюче ?
Може я просто придумала собі образ?
І памятаю найкраще в тобі, а не са́мого те́бе ?
Чи мені просто потрібен останній доказ -
що ти не любиш мене...Або скучив .. Чи, може, не треба?
Ме́ні з тобою було так завжди невимовно легко -
теми розмов і зухвалість ідей, ночі в Гурзуфі , літо..
Невже, щоб могла я творити, Ти - став моїм пеклом?
Відповідь - ключ. Ти змовчав. Вхід до Світу закрито.