Ця ніч, як терміт мій мозок жере,
Ще трохи й луна на небі засяє,
Так місяць за місяцем тихо пливе,
Невпевненість ця , як дух той розтанув.
Ці духи мої, пахнуть грозою,
Ще трохи й блискавка в серце шмигне,
А я тут стою й махаю рукою,
Я впевнений в тому, що щастя ще є.
А де ж ті світи, які так далеко?
І де ті надійні люди, скажи?
І де ті слова, що приносять відлуння?
Життя то твоє і є віражі.
Зі мною говорить голос тих предків,
Він так упевнено тягне вперед,
І я так чекаю життєвих конектів,
Щоб шукати зв'язок з тих дальніх планет.
