Стаю, неначе птаха, на крило,
Залишивши землі свої вериги...
Любов Ігнатова, "Подалі від людської суєти…"
http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=656823#com2729140
Колись таки ступнемо без вериг
На шлях крутий одвічної спіралі,
Де зусибіч тягтиме руки гріх,
Щоб повернуть у брехні та моралі,
Де кожен крок — місточок двоїни:
До світла чи до темної пустелі...
А поки ж, бач, вериги невеселі,
Відлиті із корупцій та війни...
А поки — хоч на мить від веремій,
Від суєти, від гомону пустого,
Від гри в раба й щасливця золотого...
А поки — хрест нести допіру свій,
І в день яких чи світлую хвилину
До Бога й неба розігнути спину.
04.04.2016 - 01:54