Запалало й померкло... клубочиться тільки дим,
Щосекунди вмирають молекули світло-віри.
Чули! чули не раз: не буває життя простим...
Нас із нас викорчовує світ споживацько-сірий.
Заґратовані часом сльозяться очиці душ,
Біль підточує серце, як Тиса гірську породу.
І здається (здається!), що ми біжимо чимдуж
До незнаного дива. Та знову вино у воду
Перетворює дійсність. Лютує-реве хижак,
Скалить зуби зневір'я, стискають думки-приблуди.
Як же вирвати дрібочку щастя для себе? Як
Роздобути нам дозвіл на власне маленьке чудо?
певен, що метафоризм і тема вірша, якийсь задум вимагав - і ви поставили фрази і рядочки так, як поставили.
хоча по силі слів ваших, по мудрості ставлення до життя і в його філософськогому сприйнятті - ви точно не стане виривати - ви його сотворите, ви ж бо - ота благодатна часточка твореного Всевишнім, з талантом і вмінням, з душею чистою, помислами красивими.
ви - творець теж, і таки збудуєте, створите, народите не крихту - повноту щастя свого життя, на всі дні, на всіх, хто буде поряд і вартий вашої любові.
гарні пишете вірші
Уляна Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую Вам за, як завше, глибокий коментар, сповнений життєвої мудрості.
........ Та знову вино у воду
Перетворює дійсність....
Улянко,вірш-прагнення- щастя,віри,чи ще чогось такого світлого і незбагненного,чому і назви немає...
Уляна Яресько відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Гарно сказано,дуже!!! 
