С. Есенин. "День ушел, убавилась черта…" (Переклад на українську мову)
Збіг ще день, і риса вже тонка,
Сунусь знову ближче до відходу.
Біла помахом легким рука
Таємниці літ борознить воду.
У стрімнині долі голубій
Накипу холодна б'ється піна,
І тавро ярма кладе зміїно
Нову бганку на поморщеній губі.
З плином днів стаю я чужаком
І собі, й життя кому веліло.
В чистім полі десь під бережком
Відірвав я тінь свою від тіла.
Незодягнена вона пішла,
Плечі зігнуті мої забрала.
Десь у далечі уже постала,
Іншого ласкаво обняла.
Тулячись до нього, може буть,
Зовсім вже мене не пам'ятає.
Втупившись в примарну темну путь,
Бганки рота й губ вона міняє.
Та живе булого силует,
Що, луна мов, бродить за горами.
Я цілую синіми губами
Чорний тінню тиснений портрет.
Текст оригіналу
