Вона хотіла чогось такого, чого у мене нема.
А я не хотів того, що є у неї.
Прийшов, побачив, нахлинуло натхнення.
Що зі мною? Я не знаю.
Це був прекрасний вечір, повний ідіотії, веселощів і смирення. А головне, зовсім вільний від відповідальності. Вільний від переживань.
Що зі мною?
Завтра прокидатись за других півнів, а я не сплю. Я пишу.
Чому?
Бо прийшов, побачив, нахлинуло натхнення. Натхнення писати в рідному ключі.
Давно такого не було. Давно я не намагався писати без високих тем. Не марити спасінням мурашок і викоріненням бур'янів.
Відійшов Тайлер Дерден. Прийшов Махатма Ганді. Кишеньковий Орфей.
А в яке пекло йти? Моє пекло завтра і до п'ятниці.
Чи це... Неправильне пекло?
Я не знаю.
Як і не знаю, що зі мною.
Востаннє таке ставалось у липні. Але тоді і причини були інші.
Хоча...
Кому я намагаюсь збрехати? Все було так само. Змінився антураж. Виглядає інакше, всередині - та ж начинка.
Що я зробив не так? В дитинстві розбив яйце, крав з чужих грядок полуниці, бігав по стріхах...
Ні, не те.
Я не виправдав чиїхось сподівань. Паскудно. Але в чому я винен? Дуже паскудно. Це не моя проблема, зрештою.
Тоді чому? Чому мені так паскудно?!
Хто може бути іншим? Ті, кому я не цікавий. Дивно. Який діалог я пропустив? Чому я не ловлю довбану нитку довбаного сюжету?!
Я не знаю.
Як і все ще не знаю, що зі мною.
Чого ж я хотів? Чого ж я хочу? Чого ж хотіла вона?
Я не хочу про це думати. На щастя, життя навчило протистояти своїм бажанням.
О, чого тільки життя не навчило. Недостатку, бідності, голоду.
Воно навчило мене бути собою.
А я все ще не знаю.
Все ще не знаю, що зі мною.
