Ніч прорізав той грім з небуття-забуття:
З чорних-чорних зірок та пекучих вітрів
Він торкнувся небес... Світлий обрій згорів —
І свій шлях поміняло життя.
Із незнаних століть він прийшов нам у дім,
Із розколених глиб, із забутого зла...
У квітневую ніч прогримів лихо грім —
І не стало надовго тепла...
І дихнула пустеля із чорної мли —
Ненароджені зойкнули тихо:
“Ще до наших родин не зробили столи —
А у вікна заглянуло лихо!..”
А у вікна заглянули пекло і смерть —
Тисячі полягли у вітанні,
І пелюстя наповнилось стронцієм вщерть
І листочки заплакали ранні:
“Ми надовго забудемо щебіт дітей,
І батьки нас покинуть, мов птиці,
З-за жадоби і зла, з-за безумства людей -
З-за проміння, твердішого криці...”
