все почалось зі слова,
зі словом закінчує путь
це одвічна основа,
яку неможливо збагнуть
і буває бездумно
латаєм словами дірки,
а вони не для того,
вони, як у небі зірки
а слова, наче птахи
злітають із легкістю з вуст
їх не можна вернути, забути -
їх крила несуть
промовляєм їх сотнями, та -
то найтяжче чомусь -
промовлять-дарувати останнє,
жадане … «люблю»
і у кожного слово це -
ніжне, кохане, одне
і не схоже на інших -
тому незбагненно-чудне
і в цю мить чи в наступну
у ньому вже стільки Всього́,
що ніхто достеменно
не знає
що значить воно
а куди ми без нього ?
без того, останнього, слова
бо ніхто ми без нього -
розвіяна вітром полова
лиш у ньому, єдиному
вічність і бутності суть,
бо воно наче Рим -
і шляхи всі до нього ведуть
