Сіла якось пара лебедина
В річечку, що бігла край села,
Та вода у сонячну годину
Дуже вже прозорою була.
Плавали вони й пили водицю,
А вона дзеркалила тіла,
Вперше тут кохались білі птиці,
І щаслива річечка текла.
Та недовго пара лебедина
Чарувала водяний цей світ,
Небезпека в березі ходила…
Затремтів калини білий цвіт…
Постріл, ніби грім, порушив небо,
Затряслася з ляку синя вись…
Лебеді згадали враз про себе –
Стрімко в небеса вони знялись.
Сльози забриніли у лебідки,
Лебідь їй крилечко підставляв,
Лиш верба була у них за свідка –
Бачила, хто з берега стріляв.
І побігла далі рада річка,
Засміявся вслід калини цвіт,
Й хоч лежала стоптана травичка,
Не збіднів на білих птахів світ.
21.05.2016.
Ганна Верес (Демиденко).
Хіба ж можна про них писати інакше 