Кімнату наповнило дивне сяйво, настільки сильне, що довелось прикрити очі рукою. Потім посеред приміщення з'явилась постать наче чоловіка, але з крильми за спиною.
- Ти хто? - Промовила я мружучись.
-Ти і сама це знаєш. - Усміхнувся він. - Ти ж кликала мене. Ось я тут.
Лише тоді я звернула увагу на лук в його руках, і стріли в чохлі на плечі. Картинка почала складатися з тих пазлів.
-Купідон... - Вирвалось хриплим звуком з мого горла. - Але ж ти не існуєш? Чи я сходжу вже з розуму?
- Можливо. - Підмигнув мені світловолосий красень. - А може ти спиш?
А й справді, це всього лише сон. Але якщо я сплю...
- Ти справді спиш, але я реальний. Давай, став уже свої питання. Ти ж не просто так викликала мене сюди.
- Не просто... - Я завагалась на мить. - Ти можеш зробити так як було раніше. До нього.
В очах ангела промайнуло щире здивування.
- Ти хочеш, все забути?
- Так.
- Але чому?
-Чому? Це я повинна запитати в тебе... Навіщо ти мене так прокляв? Нам обом було б легше без цього почуття. Хоча можливо ти допоміг йому, подарував нове кохання. Я ж бачу як світяться його очі поруч з нею. А що зі мною не так? Я не заслуговую на спокій? - Я кричала. Відчуваючи що стає трішки краще.
- Ти настільки певна? - Купідон підійшов ближче і взяв мою руку в свою. Така ніжна шкіра, довелось прикрити очі щоб зняти з себе облуду. Від цього ангела так і несло коханням. - Розслабся, зараз я дозволю тобі відчути все, що діється в ньогона серці. А потім можеш просити все, що завгодно.
Нас закрутило в вирі веселки. Я відчула себе неначе в невагомості.
Перед очима почали зринати картинки, що повільно заповнювали простір наче безліч телеекранів. На кожному з них відбувались начебто знайомі події. Це були наші зустрічі, всіті моменти коли ми просто проходили повз. Я постаралась зосередитись на тій, шо з'явилась найпершою, і раптово відчула, як у серце ввігнали гостре лезо. Це відчуття було неймовірно схожим на мої власні, але все ж таки чимось відрізнялось.
Одна за одною ті картини проходили крізь мене. Ставало дедалі гіркіше, і я почала впадати в істерику.
- Але чому...? - Я так і не змогла закінчити питання, проте це було зайвим.
- Він просто заплутався. Так само, як і ти...
- І що тепер?
- Вирішувати тобі. - Ангел простягнув мені руку. - Якщо ти і досі бажаєш, я можу витягнути стрілу з твого серця...
- А він? Тоді він припинить кохати мене?
- Ні... Потрібне його бажання, а просто так я нічого не можу змінити... Ну то як?
- Я передумала. - Справді передумала.
- Точно? Іншого шансу може й не бути.
- Точно. І, дякую тобі за все, Купідоне.
