У розпалі весна, садки вже відцвілися,
А на Донбасі щедро врожаї збирає смерть.
Кружля над ним війна, як чорна хижа птиця,
Яка свого часу чекала зовсім близько десь.
Розстріляні безжалісно міста і села,
Поля розорані снарядами, у бур’янах.
Але надія й віра ще живі, не вмерли
Та і вони не в силі геть прогнати відчай й страх,
Й полегшити не можуть горе й біль утрати –
Вже скільки привезли з АТО додому домовин!
Й погодитися з цим не можуть батько й мати,
Що на подвір’я рідне вже не зайде більше син.
І чорні хусточки дружини пов’язали,
Війна зробила сиротами тисячі дітей.
Страшну війну політики АТО назвали,
Але хіба себе вони обдурять і людей?
Війна й не думає позиції здавати –
Збирає кожний день і ніч смертельні врожаї.
І не в одній оселі ще заплаче гірко мати,
Брехні АТОшної в історії лишаться лишаї.
Все силы физические и душевные забирает эта безисходность. Одно поддерживает надежду в душе - всему приходит конец. Но, когда он наступит, какой и с какими жертвами?
Радченко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00