Іще розквітне ізумрудне поле,
Іще повіє білий подих,
І обгорне премудрий погляд,
Відверту ніч твоєї волі.
Усе у темряві здається дійсним,
І руки теплі – сліди відсутні,
І губи терпкі – вином розлиті,
Хитають та хвилюють стелю,
Мій розум - твого неба,
І в ньому ще розквітнуть зорі,
Ті зорі – мовчазної мови.
Іще все може бути,
З такою фразою
Ти намагалася відчути,
Що буде сон, як книга про минуле,
Яке в один момент
Ще може відгукнутись,
Але здивовано й повільно запитає,
- «І хто ти є, і в імені твоїм які останні звуки,
Бо так на вигляд вже давно в мені відсутня».
Бо так минуле хоче загубитись,
Десь серед хворих чужаків,
І ніби до самотніх пригорнутись,
І стати для таких майбутнім.
Іще все може статись,
Весною вірні можуть не зостатись,
А в осінь прийдуть огортати.
Іще все може бути,
Іще розквітнуть ізумрудні мудрі сльози,
І так давно забуті будні та щасливі грози.
