Ударив грім і у дворі
Упали град-краплини,
Холодні сльози, льодяні,
Блудливої хмарини.
Закахкали брудні качки,
Зайшлося сонце сміхом.
Мелькнула радість між людьми
Усмішками на втіху.
Щоб Їм на хвильку відійти
Від смутку сьогодення,
Цвітні веселки кольори
Зайшли в життя буденне.
Та ніколи їм в цім житті,
Хоч похапцем, все ж раді,
Бо кожний день, як на війні,
Де грім гримить із «Градів».
А влада, ніби батогом,
Підстьобує дбайливо,
Все заофшорила кругом,
Життя їм перекрила.
І засмутилися боги,
Що грім гримить не в небі,
Що дощ – то сльози удови
Самотньої, далебі.
Що не веселкою весна
Зайшла в життя буденне,
Загравою прийшла війна
У їх життя злиденне.
Що то не кахкали качки,
А били кулемети.
Спливають дні, біжать роки…
Життя чудове, де ти?