Чаклунко зваблива, ти знаєш про власну красу?
Яка ти п'янка у одвічнім своїм супокої.
На осуд до тебе і мрії, й тривоги несу.
Розради напитись, чи тиші невтішно-терпкої.
В тобі - океани загадок, моря таємниць,
Емоцій людських, почуттів і гріхів опівнічних.
Втікаєм до тебе зі світу буденних в'язниць
У вимір заблуканих тіней і звуків магічних.
Наосліп ступаючи стежкою хто зна куди,
Під ковдрою хмар темно-синіх, в обіймах у вітру...
Чи папороть нам замережить цвітінням сліди?
Й змалює свою, невідому нікому, палітру?
Які ще секрети ховаєш, царице земна?
Чому не розкажеш про те, що ти чуєш по світі?
… Мовчить так велично, і так непохитно вона.
Лиш в темряві тихо тремтять і шепочуться віти.
14.06.16.
із сімнадцяятої заповіді Брахми до учнів своїх: "і нехай не змарнує свій талант той, кому дарований він небом".
це і про вас, і ваше серце, котре так вміє промовляти, і про мудрість його, і вміння світ бачити так. і любити цей світ - попри все!
Приємно, що сподобалось 
Гарно... та пишно! 
