Сонячний Промінчик вже давненько грайливо шастає у кімнатці, нишпорить по закутках.
- Ти не даєш мені спати, - лагідно скаржиться дівчинка.
- Пробуджуйся! - сміючись, стрибає на війках, куйовдить волоссячко. - Всю красу світанкову проспиш! - повторює за бабусею.
Дівчатко вдає, що не чує. Пірнає під ковдру і сон ніжно огортає її, заколихує на м"якесеньких хвильках.
- Ну, постривай, моя вредненька соня! - жартівливо погрожує Промінчик. - Ось я покличу Сонячних Зайчиків і таки примушу тебе підвестится.
- Клич, клич своїх зайчиків, а я все одно буду спати, - долинає дрімливий голосок.
- А ми вже тут як тут! - залунали мелодійні дзвіночки.
Мала відчуває, як Промінчик стягує з неї легеньку ковдру.
- Гаразд, встаю. Ой, як вас багато! - дивується Сонячним Зайчикам, які скачуть по стінах, по стелі, по барвистих рядниночках на підлозі. Вони стрибають скрізь! Де тільки їх немає!
- Нумо забавлятися, дівчатко! Лови нас! І не спіймаєш, і не спіймаєш! - сонячні пустуни бігають по кімнатці і не даються до рученят. Як тільки вона лясне долонькою по зайченятку, а він уже високо на стелі. А їй туди вже - зась!
- Так не чесно! - сміється. - Вас он як багато, а я одна. І ви можете стрибати де завгодно.
Аж тут втрутився сонячний дружок.
- Ти, напевно, забула, що ідете до мами. А йтимете через ліс...- загадково підморгує.
- Я люблю ліс. Там живе багато казок! - погоджується дівчинка.
- Ти хутенько вмивайся, зодягайся і чекай на бабусю, - мудро радить.
Мала вмилася, причепурилася і сіла на ослінчик. Чекає. Промінчик примостився поруч. Теж чекає.
Знадвору почулися кроки, заспівав у замку ключ.
- Ось і вона! - застрибав на радощах Промінчик.
- А я вже вмилася, бабусю! - вихваляється дитина.
- Я не бачила. Знаю, ти не любиш вмиватися.
- Бабу-у-уню...- благальним голоском вмовляє стареньку.
- Якщо не вмиєшся, то в лісі тебе украдуть ведмеді, - лякає.
- Ведмеді?! - радісно здивована.
- Еге ж! - сміється бабуся.
- Боїшся ведмедів? - стрибає під вушком Сонячний Промінчик.
- Я не боюся ведмедів! - відповідає йому.
- Ти занадто маленька, щоб не боятися, - каже бабуся й силоміць вмиває малу.- Ось тепер я буду впевнена, що мою хорошу крихітку не заберуть ведмедики. Вони забирають лише не вмиваних діток.
- Тепер ведмедики, напевно, не захочуть мене бачити, бо я вмивалася аж двічі! - ледве не плачучи, поскаржилася Промінчику.
Той змовчав, адже і його була тут провина. А коли вони йшли лісом, уповільнювала ходу, оглядалася, зазирала за ялиночки: чи не підстерігають її ведмедики? Може, вони якомось чином не довідаються, що вона вмивалася. Та хоч би один раз, а то... їй так хотілося потрапити до них! Побачити, як вони проживають, по черзі погойдатися, як у казочці, на трьох стільчиках, посмакувати із трьох тарілочок, полежати на трьох ліжечках.
Сонячний Промінчик плентався слідом, мовчки співчував та вболівав. І дуже почувався винним, що заохотив її до вмивання.
Дівчатко навіть не помічало, що сонечко мандрувало небом, а Промінчик поступово зменшувався, зменшувався... І нарешті зовсім зник.
Бабуся зупинилася, чекаючи на неї.
- Ти чому зажурена, моя квіточко? - пригорнула її до себе. Та засмучено промовила:
- Хоч би була я не вмивалася, може, вони й забрали б мене?
- Хто? - не з(розуміла старенька.
- Ведмедики...
Запала тривка мовчанка.
- Не шкодуй. Це лише в казочці так було. А в житті не буває.
- Хіба казочка - не життя? - прикро вразилася.
Бабуся похитала головою.
- Жаль...
Ввечері, засинаючи, засмучено подумала: " Мабуть, і Промінчик мені наснився, і Сонячні Зайчики теж..."
...А вранці Сонячний Промінчик знову грайливо шастав по кімнатці, нишпорив по всіх закутках, пробігав по охайненько складеному платтячку, що висіло на стільці, ніжно лоскотав ніжку, яка визирала з-під ковдри.
- Це мені усе сниться, - сумовито промовила дівчинка.
- А от і ні! - звучить сонячний сміх.
- Ти справжній?!
Радості не має меж! Вмить схоплюється з ліжечка.
- Справжнісінький!
- А Сонячні Зайчики?
- Вони теж справжні! Закрий оченята, а потім відкрий.
Дівчинка міцно стуляє повіки і чує ніжний мелодійний посвист.
Відкриває очі і баче, як Сонячні Зайчики грайливо стрибають по стінах, стелі та підлозі її світлої кімнатки. Вони є скрізь! Відзеркалюються повсюди!
- Це просто чудово, що казка не вигадка, а справжнє життя, - зачаровано прошепотіла дівчинка.
ID:
672506
Рубрика: Проза
дата надходження: 15.06.2016 18:58:36
© дата внесення змiн: 20.06.2016 20:17:40
автор: Красуля
Вкажіть причину вашої скарги
|
