Ти потерпаєш клятим та строкатим натиском суспільства звідусіль?
Ти мнешся у в’язниці міста, шпарин шукаючи, немов тварина сіль???
То не єство твоє – ся жити у циклонах звивини різкої куряви буття,
Гортаючи сторінки прожогом, пекти подушки пальців та без вороття!
Навчання, нібито кохання, веселощі і сум, – як наслідок зітхання, отож,
Роби, що вмієш: досхочу напийся чи кавою смакуй до смерті наставання.
Тіла щосекундно-механічне каверзне здригання - є щастя поторкання!
Забудь про всіх хиренних і на довгі миті, живи безсмертно упирем,
Полинь далеко битим шляхом, деінде прикидайся циркачем.
На мінімум-прожиток забираючи, а поночі води морів впиваючи…