Якби ж то мавкою стала, німфою польовою,
Диво-пісень співала мовою лісовою.
Серед сестер-берізок я б у танку кружляла,
Станом тонким, прозорим погляд твій чарувала.
Із павутинок в росах шати б собі зіткала,
Лілії у волосся зорями повплітала,
У місяченька стрічок срібних ще б попросила,
Тільки б для тебе ложе квітами замаїла.
Якби ж то проти ночі в гаю тебе спіткала,
Я б твої ясні очі косами зав’язала.
Я б тебе у тенета вуст своїх упіймала,
Я би тебе собою в любощах напувала.
Я би тобі рум'янком перса свої встелила
Щоб твоя голівонька, як у раю спочила,
Я б тебе до світанку ніжністю колисала,
Рученьками своїми білими обіймала.
Тільки б тоді від сонця тіні я не кидала,
Вдосвіта у озерці личка б не умивала,
Ніжками я своїми трави не приминала.
Що ж би тобі відкрила ? Душеньки я б не мала ...
а все ж щось би відкрилося, чимось торкнулося таке ефірне видіння, сотворене вашими емоціями і уявою, торкнулося б і серця люблячого, і душі рідної, - ну стільки почуттів вкладаєте у кожне слово, в звук кожен!
CherOkee відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00