Люди наче кораблі...
І як не бачити ту істину в словах Андрія?
Бо ж наші ноги гордо ходять по землі,
А наші голови лиш про глибини мріють...
І наші очі дивляться у даль,
А серце рветься досягнути горизонту,
А руки міцно стиснули штурвал,
Й пливем. І віримо в надійність свого борту.
А люди наче вогники свічок,
Яскраво так палають їхні душі,
Колись ті вогники злітають до зірок,
А нас,земних,в момент той сльози душать.
Люди-то джерела для віршів,
Заглянеш в них-вони такі просторі,світлі й чисті...
А той хто темінь дна таїть в своїй душі,
Не їх вина.То не зі зла,я знаю,не навмисно.
Бо ми впускаєм багатьох в свій океан,
І деякі так зроблять що погине риба,
На кожен штиль прийде свій ураган,
І люди є холодні.Льоду глиби.