|
Профспілки. Український дім.
Будинок профспілок, крім іншого, був перевалочною продуктовою базою Майдану. На другому чи то пак, поверсі розміщувався пункт прийому та видачі продовольства загонам самооборони та харчоблокам. Один з таких харчоблоків розміщувався внизу в Українському Домі (далі - УД), який повстанці Майдану відбили у «беркутів». Ми тоді були в МінАПК : хто мив підлогу, хто надворі рубав дрова біля наметів, хто тягав волонтерські продукти, хто укріплював барикади, а хто біля них чергував, хлопці з інших сотень та підрозділів теж розійшлися по своїх справах, адже на кожній з барикад були пости і треба було пантрувати, щоб не почався штурм і не було провокацій. Цілий день у повітрі витала інформація, що в УД прибувають ВВшники з «беркутами», хоча була ніби-то домовленість. Я гадаю, якби ми тоді не взяли УД штурмом, вони би самі почали наступ, бо таким чином готувалися до зачистки Майдану. З УД вони б відрізали вулицю Грушевського, звідки їм було б зовсім близько до Майдану, який хотіли взяти в кільце. В цьому сенсі Груша для них була перепоною до початку Хрещатика. Народ оточив Український Дім. Почали «викурювати» «мєнтів», які забарикадувались всередині. Ми бігали почергово до барикад мінятися, бо всім хотілося взяти участь у штурмі, але й барикади покинути було не можна. Стомились, як чорти. Коли ми змінилися і стояли на барикаді на Прорізній, з УД прибіг хтось із наших і сказав, що «мєнтів» «виводять» через «коридор». Біля сцени Майдану на екрані транслювали події біля Українського Дому, хтось там знайшов на даху бойові патрони. Та ніч була «веселою». Цілу ніч ми стояли на Прорізній, грілися біля бочок та ділилися враженнями від пережитого. Заодно мали на увазі, що у випадку сильного протистояння нас будуть «пасти» снайпери. А вдень прощалися з Жизнєвським…
З 29-го січня в УД поселився і наш загін разом з бійцями зі «Спільної справи», поруч з підрозділом УНА-УНСО, по ліву руку від входу, якраз біля бібліотеки. Як на мене, Майдан був прекрасним зразком самоорганізації. Ніхто нікого не примушував, люди самі організовували свій побут, гуртом вирішували нагальні та поточні потреби: хто чергував у сотнях на патрулі, хто чергував по самооблаштованому кубрику чи наметі, хто чистив картоплю, хто волонтерив, хто укріплював барикади, хто стояв на входах до приміщень майданівців у варті, хто розносив чай та канапки, хто читав лекції в залі, хтось працював в бібліотеці, а хто просто спав після нічної роботи. З самого початку самоорганізувався волонтерських рух - люди несли продукти, одяг, теплі речі. На Майдані було декілька пунктів роздачі волонтерської гуманітарки охочим, причому волонтерили на цих пунктах, як власне і скрізь на Майдані, прості наші громадяни абсолютно за покликом серця. В Українському Домі також був такий пункт, зліва від входу. Працював там і харчоблок, де люди могли перекусити солодких смаколиків, попити чаю та кави, а для бійців сотень готувались і більш ситніші страви : супи, борщі, каші та канапки, давали часник та цибулю, лимони, бо треба було берегтися від пекучих морозів, які наступали. Якось і мені довелося заступити на чергування до харчоблоку в УД. Хлопці чистили картоплю, а мене з Тарасом, Дмитром та іншими охочими відправили в Будинок Профспілок по харчі. Далі все відбувалося, як і на «гражданці» - документ, «здав-прийняв». Нам видали пару мішків хліба, мішок ковбаси, пару ящиків бутлів з салом, пару ящиків бутлів з варенням, які приносили люди, консервовані в банки овочі. Старший над харчами сказав, щоб ми собі набрали 10 трьохлітрових банок варення, яке «на нас дивиться». Набрали. Мені довелося нести з Профспілок до Українського Дому здоровенний мішок, набитий вщент ковбасою. Перший раз в житті, ги - ги, я ніс цілий мішок ковбаси! Ми насилу доперли то всьо до пункту призначення і я шуткував з дівчатами на кухні, що за таку важку працю має бути посилений «пайок». Вони погодились, сміючись. Українські дівчата гарні, привітні, милі, рідні, наші. Вони куховарили, носили гарячі напої по Майдану, роздавали печиво, а під час боїв носили пов’язки та марлю, просякнуті молоком або лимоном, бо вони нейтралізують дію сльозогінного газу, яким інколи нас «пригощала» «беркутня», тягали поранених, воювали на рівні з чоловіками. Де ще є в світі такі жінки, як наші україночки, які в побуті - наші дружини, сестри і матері, ніжні, привітні, а на війні - суворі, стійкі, та надвимогливі бойові товариші? Ніколи не забуду наших дівчаток : Наталку Степанюк, Оленку Коломоєць та багатьох наших героїнь, які попри все допомагали Майдану словом і ділом, наближаючи нашу перемогу. Вони залишились вірними справі Майдану – волонтерять, борються за свободу політв’язнів, а Олена Коломоєць служить в ЗСУ. Слава вам, наші героїні!
* * * * * * *
Український дім справді був українським. Ну от лежала якось душа до нього, - чи то від назви, чи то від людей, які тут гуртувались. З того самого часу, як УД ми відбили у «Беркута», у мєнтів, активісти і добрі люди створили бібліотеку (http://inspired.com.ua/news/maidan-library/). Охочі несли туди книжки зі своїх особистих бібліотек, хтось приносив свої твори. Потім деякі з них відбирали і направляли посилками до дитячих будинків та інтернатів по всій країні, проставивши на першій сторінці штампик «Бібліотека Майдану». З десяток примірників своєї першої збірки віршів відніс туди і я, і мені дуже-дуже приємно на душі, що десь хтось із молодого покоління читатиме або принаймні, триматиме в руках цю книжечку. Заносив свої вірші і в курінь до земляків-майданівців з Херсонщини, дарував і дівчатам - працівницям з МінАПК.
http://www.eastbook.eu/ua/blog/2014/03/24/biblioteka-maidanu/
Український дім збирав під своїм дахом митців зі всього світу, які читали для майданівців свої твори, лекції, демонстрували авторські фільми. Кого там тільки не було : Ірена Карпа читала свої дотепні «витвори», виступали Руслана і Олег Скрипка, багато інших наших творчих людей, працювала Мистецька сотня. Дівчата та хлопці розмальовували щити та каски хлопців з самооборони, робили безкоштовне тату на українську тематику, влаштовували міні-концерти під піаніно та гітару або народні інструменти. Колька «Одеса» набив собі тату - портрет Нестора Махна, інші кололи тризуби, навкруг шиї – український орнамент-вишиванку. Душа раділа, від того, що то всьо було українське, рідне, тут панувала атмосфера братерства та солідарності. Одразу після буремних подій, числа 25-27-го лютого, якось зайшов в Український Дім, а там зліва зібрані були експонати з Майдану : прапори, каски, шоломи, щити, довбні та різні речі, - для музею. Там сидять молоді дівчата, хлопці, розмальовують то всьо українським орнаментом. А я, ніби щось знав, питаю : «Може б каски краще не малювали, а віддали хлопцям – може ще знадобляться?», а вони : «Ні-ні, то тепер експонати, твори мистецтва». А в повітрі вже витала війна…
ID:
677720
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 13.07.2016 02:30:28
© дата внесення змiн: 13.07.2016 02:31:01
автор: kriwoy
Вкажіть причину вашої скарги
|
