Коли вечірніми сутінками сповзає шкіра
І стає надто мало сонця у тобі
І хмари зїдають усіх твоїх вірних
І місяцем вени на рукаві
Чи надто глибоко впечатані крила
Що пір'я твоє кровоточить
Чи ти йому більше не мила
І погляд крізь очі
Коли накриває задуха мов ковдра
А вікна запаяні, впасти невзмозі
Тобою він більше не хворий
Стоїть на її порозі