З необхідності виникла дружба між нами
(і у долях--ніким не сподівана зв’язність),
чи піде вона далі за обмін листами,
за взаємні привіти і світську люб’язність?
Чи вдається з висот Вам мене розглядіти,
чи своєю появою тільки тривожу
сині очі, що прагнуть усе зрозуміти,
довго дивляться — і зрозуміти не можуть?
Я візьму Вас за руку, Ви сядете в човен,
що пливе по ріці, де вода не схлюпнеться,
ми розділим мандрівки оці присмеркові,
що голублять довіру і втишують серце.
І розчиниться немічна наша свідомість,
тільки ніжність довкола--тремка, неосяжна.
Ви мене не пізнаєте, я — невідомість,
але й загадка Ваша з землі недосяжна.
Дуже... обережний і трепетний вірш. Пам'ятаєте, є така пісня: Ми должны быть внимательны в выборе слов о снах безнадежно больных. - Ось щось на кшталт уважності такої є в цьому вірші.
