Київ, вулиця Банкова 2, колишній маєток Лібермана. Ошатна споруда з кількома сходинками перед дверима. Високий красивий юнак європейського вигляду (бо ж по суті завжди був європейцем, Україна ж – то центр Європи) з довгим розсипчастим русявим волоссям несподівано «загальмував» посеред тротуару. Зупинитись примусила вивіска на фасаді: «Будинок письменників».
По обіді прогулювався з родичами затишними вуличками Печерська, знайомлячись з архітектурою старого міста, бо якось так сталося, що в юності не було нагоди близько познайомитися зі столицею, а останній десяток років безвиїзно мешкав у Лондоні. Займався там малюванням, скульптурою, досяг неабияких успіхів: одна з його вигадливих скульптур навіть прикрашає приміщення Оперного театру. А тернопільські майстрині завжди з нетерпінням чекають від свого талановитого земляка нових схем для вишивки національного одягу. Час від часу він передає їх з туманного Альбіону матері.
Хлопець залишив своїх попутників – брата з невісткою і спритно скочив на східці перед спорудою осередку Національної спілки письменників України. Хвацько відкинув назад волосся, підняв руку зі стиснутим кулаком і, не звертаючи уваги на перехожих, почав голосно декламувати:
«Я бачив дивний сон. Немов передо мною
Безмірна, та пуста, і дика площина,
І я,прикований ланцем залізним, стою
Під височенною гранітною скалою,
А далі тисячі таких самих, як я».
Чому саме прийшли в голову ці слова з «Каменярів» не знав і сам. Все сталося в одну мить, коли на очі потрапила дошка з написом про призначення будівлі. Очевидно, ім’я українського класика, автора незабутніх з шкільної парти слів, залишилося для нього невід’ємною складовою всього українського національного.
Дружина брата ніяково озиралася, разом з тим уважно слідкуючи за реакцією випадкових слухачів. Ті, не зупиняючись, але все ж притишивши ходу, йшли повз дивакуватого молодика і з цікавістю в очах та усмішками на обличчях спостерігали за незвичним дійством. Хлопець поводився розкуто, не соромлячись, але все ж з помітним хвилюванням дочитав до кінця твір українського класика. Потім, як нічого не сталося, зіскочив з східців і продовжив прогулянку до знаменитого Будинку з химерами Городецького.
Чи бачив хтось із вікна Будинку письменників цей його несподіваний експромт, хлопцеві було байдуже. Головне – настрій піднявся і у нього, бо випала нагода віддати шану великому Каменяреві, і у брата з невісткою.
27.08.2016
А це про мого героя https://www.youtube.com/watch?v=AXkeCkImLNQ
Дякую, Євгене! Бачила на ФБ, що й ролик дивилися. Микола Матусевич (Солонер - псевдонім) брат чоловіка моєї племінниці. Про цей випадок вона мені й розповідала колись.
