* * *
Ох, вже та осінь злотолиста
Навіяла туманів навкруги,
Вчепила горобинові намиста
На голі груди сонної тайги.
Так тихо в лісі – клен старезний
Лапатим віттям сон пряде,
А білі модниці берези
Волосся поміняли на руде.
Давай на пам’ять заберемо
Шум перекатів у ріки,
Дощів краплистих в оберемок,
Вогких туманів в рюкзаки.
І щоб нічого не забути,
Усе назавжди зберегти,
Бо вже не зможемо вернутись,
Ще раз не встигнемо прийти.
Ще буде – пролісків
несмілий перший цвіт,
Ще буде ранок,
чистий, росянистий,
Ще буде літо –
сонячне із літ.
Ну що ти плачеш ?
Посміхнися...
* * *
