Константинопіль, град каміння,
Облога, храм і ніч ворожа,
У відчаї Богослужіння
І люд в молитві за спасіння,
Щоби почула Мати Божа.
Вже не лишається надії -
Лютують вороги назовні,
І не скриваються злодії,
І всяка нечисть сатаніє,
І сльози ллються невгамовні.
Вже тріскають дубові брами,
Гарцюють коні в колісницях
І люто скреготять зубами,
А сарацини прагнуть драми
До божевілля у зіницях.
Лише до Бога в храмі взори,
Нехай мине ця ніч негожа,
І чудо – над людським простором
Своїм незримим омофором
Покрила церкву Матір Божа.